Дорошенко Петро Дорофійович (1627 - 19 листопада 1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665 - 1676). Козацький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659). Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах. Протягом свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польшею, та і з Московією: російсько-польській війні (1654 -1667 рр.) українсько-польській війні (1666-1671рр.) , українсько-московській війні (1665 -1676 рр.), польсько-турецькій війні (1672-1676 рр.).
Михайло Ханенко був останнім гетьманом пропольської Правобережної України (1669—1674). Але якщо досвідчений державний діяч, генеральний писар в уряді Хмельницького Іван Виговський намагався й далі продовжувати політику Богдана, боровся за незалежну Українську державу, одним із творців якої він був, то його наступники Павло Тетеря і Михайло Ханенко слухняно виконували задуми польського шляхетського уряду щодо України. Діяльність гетьмана Михайла Ханенка припадає на роки «великої руїни», яка наступила після смерті Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом Івана Мазепи 1687 року. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Україна була поділена Дніпром між Росією і Польщею, а Запорожжя підпадало під залежність обох держав.
Внаслідок ослаблення Речі Посполитої та московських позицій на Правобережній Україні завдяки діяльності Петра Дорошенка турки активізувалися і, для кращого народного сприйняття, після його зречення створили передумови для проведення козацької ради, на якій, під тиском Стамбула, у 1677 році було проголошено гетьманом Юрія Хмельницького – тепер вже втретє. Столицею став Немирів. Політика Хмельницького була досить простою – він намагався звільнити Лівобережну Україну від Москви за допомогою турецьких, татарських та вірних козацьких військ. Без контролю над Дніпром це було неможливо. Чигирин, давня гетьманська столиця, знаходилися під контролем Москви і Самойловича, тож Хмельницький разом із стотисячною армією турків взяв його в облогу.
Іван Самойлович (р. в. невід. - помер 1690) походив з родини священика і замолоду навчався у Києво-Могилянській колегії. За часів Многогрішного зробив блискучу кар'єру: спочатку став полковником Чернігівським, а згодом (1669) генеральним суддею Лівобережної України. Одначе вдячним за ці призначення Многогрішному не був. Навпаки, зрадою видав свого патрона росіянам. Після цього йому, ясна річ, не лишалося нічого іншого, як до кінця служити російському цареві. З перших днів свого гетьманування Самойлович дав зрозуміти всім - і козакам, і росіянам, - що про ідею незалежності України забуто, і розпочав переговори з Москвою. Про що? Та про те, що Росія за його підтримки повинна не тільки остаточно поглинути Лівобережжя, а й усю Правобережну Україну.
20 березня 1639 року у селі Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області) народився видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII – початку XVIII століття, гетьман України Іван Мазепа. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. Освіту Мазепа здобував спочатку в Київській братській школі, потім у єзуїтській колегії, а далі поглиблював знання у Європі. Він вільно володів кількома мовами, непогано знав західну літературу, сам пристойно віршував, цікавився артилерією і навіть заснував власну ливарню на гармати. Одне слово, перед нами - образ людини освіченої, з широким колом інтересів, професійно підготовленого воїна і політика.
Генеральний бунчужний, генеральний осавул та стародубський полковник. З 1708 по 1722 рік гетьман Лівобережної України. Іван Скоропадський народився в 1646 році в Умані в родині православного шляхетського роду з Підляшшя та Брацлавщини. За деякими відомостями, матір’ю майбутнього гетьмана була одна з представниць княжого дому Чарторийських. Іван добре навчався та закінчив Києво – Могилянську академію. Багаточисленна родина Скоропадських у 1674 році переходить на службу до Івана Самойловича – гетьмана Лівобережної України. Саме тут Іван Скоропадський розпочинає свою кар’єру: 1675 рік – стає канцеляристом в Генеральній військовій канцелярії. 1676 рік – отримав посаду старшого військового канцеляриста. 1681 рік – Іван виконує обов’язки чернігівського полкового писаря. 1698 рік – посада генерального бунчужного. 1701 рік – стає генеральним осавулом.
Павло Полуботок народився в 1660 році в заможній родині козаків на хуторі Ст. Полуботівка. В 70-х роках закінчив Києво – Могилянську академію, а близько 1680 року одружується з Євфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича, яка народила Павлу п’ятьох доньок. Закінчивши академію Полуботок служить у Війську Запорозькому й отримує ранг значкового товариша. В 1692 році за правління Мазепи був звинувачений з батьком у державній зраді, але з 1703 року він відновив своє чесне ім’я і в 1705 році навіть отримав посаду полковника. В роки Північної війни не підтримав союз Мазепи із шведами. Павло на початку 20-х років XVIII ст. став одним із найбільших магнатів, глибоко цікавився історією, займався господарчою діяльністю та відреставрував чернігівський Вознесенський собор. У 1722 році після смерті гетьмана Івана Скоропадського, козацька рада обирає Павла Полуботка гетьманом без огляду на дозвіл з Петербурга, а цар Петро І, в свою чергу, не визнає цих виборів та призначає Павла Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом.
Народився Пилип Орлик 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Рід Орликів походить із старої баронської фамілії, поширеної у Чехії, Моравії та Шлезьку. Один з представників цього роду за часів гуситського руху ХIV — початку ХV ст. перебрався до Польщі, а відтак до Литви. Саме від цієї лінії й походять предки Пилипа Орлика. 1673 року під час польсько-турецької війни у битві під Хотином загинув його батько.Початки освіти П. Орлик здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві. Пізніше вступив у Києво-Могилянську академію, яку закінчив 1694 року. 1698 року посів посаду кафедрального писаря у Київській митрополії.
Данило Апостол – український політичний, військовий та державний діяч. Був Гетьманом Військо Запорізького, головою Гетьманщини на Лівобережній Україні з 1727 по 1734 роки, гетьманом Глухівського періоду, представником козацького роду Апостолів волоського походження. Народився 4 грудня 1654 року в с. Великі Сороченьці (Полтавщина) в сім’ї миргородського полковника Павла Апостола. Данило Апостол був прихильником політики гетьмана Івана Мазепи та одним з активних учасників розроблення положень українсько-шведського союзу. 25 жовтня 1708 р. разом з українськими полками він приєднався до шведської армії. Проте в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І.
Народився Кирило Розумовський 18 березня 1728 року в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в родині бідного козака Григорія Розумовського. Своїй кар’єрі Кирило зобов’язаний старшому брату Олексію, який маючи чудовий, особливий голос потрапив до царського хору Єлизавети. Говорять, що імператриця та український козак Олексій таємно одружились, за що родина Розумовських отримала графський титул. Олексій турбуючись за освіту свого меншого брата відправив Кирила на навчання до Європи. Той навчався в університетах Берліна, Страсбурга, Кенігсберга. Повернувшись до Санкт-Петербурга, Кирило Розумовський одружується із близькою родичкою імператриці - графинею Катериною Наришкіною, яка народить йому вісім дітей.
