Вівторок, 01.12.2020, 13:53
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт вчителя історії Мальованого В.Ф.

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Освітній проект
Освітній проект «На Урок»
Освітній портал
Шкільне життя
Всеосвіта

Народні символи

Народні символи та обереги

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова.  Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть - це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

КАЛИНА

  Символ краси, кохання, щастя. Калина - символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.

Калина символізує материнство: кущ - сама мати; цвіт, ягідки - діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців.

ВЕРБА

Символ журби. Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. "Без верби і калини - нема України", - говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби У нас її росте близько 30 видів. Говорять: "Де вода, там і верба". Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.

ЖИТО

Символ життя.  Це знак добробуту і злагоди в сім'ї. Якщо жито — трудова проза життя, то пшениця - його святкова поезія. Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом - образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови. Тому весільний коровай-з пшеничного борошна, притім, найвищої якості, щоб і життя молодих було якості не нижчої...

ПШЕНИЦЯ

Символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає силу і здоров'я, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу.

Серед домашніх оберегів найпочесніше місце посідав хліб. Наша паляниця має круглу форму - символ життєдайного Сонця.

У християнстві хліб символізує тіло Ісуса Христа. Під час останньої вечері з учнями він узяв хліб, розламавши його, дав кожному та сказав: " Це є тіло Моє, яке за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене."

Жодне свято, жодин обряд не обходився без святого хліба. Коли народжувалася дитина, провідували її з хлібом, під час весілля батьки благословляли молодих хлібом, в останню путь проводжали людину - на віку домовини клали хліб.

У кожній українській хаті на столі завжди під рушником лежав хліб, як символ гостинності. Гостя пригощали, і, скуштувавши хліба-солі, він уже не мав морального права заподіяти господарям якесь зло.

БАРВІНОК

Символ вічності. Одним з найулюбленіших символів-оберегів єбарвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Вінком, сплетеним із барвінка, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання барвінка для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками, барвінком прикрашали весільне дерево-гільце, використовували в інших весільних ритуалах. Він зеленіє навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінка, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. Барвінок є символом кохання, молодості і шлюбу.

ВИШНЯ

Символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О. Шокала, — світове дерево життя (див. Дерево життя). Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні, — підкреслює дослідник, — вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік». На думку Г. Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником жіночого роду, від форми «вишній», тобто «божественний» (пор. із словом «Все-вишній» Всевишній). Отже, вишня — це «божественне дерево», присвячене Сварогу.

Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто «вишнім» сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова «вишня», зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя. По-перше, слово «вишня» — слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як «вишник», «вишника». Водночас слово «вись» (висота) (світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба) мало аналогічні форми — «вишник», тобто «вищий», «старший», «вишок» — вершина, шпиль.

МАК

У народній культурі відіграє роль оберегу, захищає від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, - так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернятка. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освіченим на Маковія або на Спаса. У Святвечір господарі обходили з різдвяним хлібом, медом і маком двір і густо посипали біля корівника диким маком, "щоб відьми ,його визбируючи, не могли підійти до худоби". Мак захищав також людей і худобу від змій: у переддень річних свят обсівали, обкурювали маком хату, клали його на вікно, щоб змії не заповзали у будинок. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маку. Використовували мак із лікувальною метою, переважно як снодійне, ним присипляли неспокійних маленьких дітей. Мак додавали до ритуальних страв, у тому числі до різдвяних і поминальних, а також він був головною приправою до пісної їжі, наприклад на Івана Купала, на Маковея пекли коржі з маком.

М'ЯТА

Символ дівочої краси і цноти, оберіг дитини та її здоров'я, займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Вважалося, що аромат м'яти створює життєрадісний настрій та активізує роботу мозку. У фольклорі м'ята нерідко згадується поруч із рутою, утворюючи немовби одну рослину - руту м'яту. Також м'ята відіграла важливу роль у весільній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м'яти, барвінку та рути. М'ята широко використовується в народній медицині. Відвар або напар м'яти вживають для купання малих дітей, хворих на рахіт, золотуху та з хворобами шлунково-кишкового тракту.

ЛЕЛЕКА

Символ сімейного затишку і благополуччя. Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.

Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини. Якщо побачиш журавлів уперше навесні, коли вони летять з вирію, треба називати їх веселиками, а не журавлями; хто назве веселиками, тому буде весь рік весело, а хто журавлями, той буде цілий рік журитися.

СОЛОВЕЙ

Символ веселощів, задоволення. Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але то були солов'ї дуже співучі. Вони літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди у той час були в полі і село було німе. - Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом поверталися додому. То тут, то там чулися пісні. Але пісні були сумними. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царя, співаючи йому пісні. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув - і велів тому солов'ю співати день і ніч...

ВИШИТИЙ РУШНИК

Стародавній оберіг дому. З рушником зустрічали гостей, молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду. Вважалося, що візерунок вишивки оберігає від лиха та захищає від хвороб. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу.

   Рушник в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чиконопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань,вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хрещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.

ВИШИВАНКА

Про те,   що вишивка була відома з незапам'ятних часів, свідчать навіть камяні "скіфські" баби, на яких добре видно схематичні зображення вишивки на уставках, подолі, манжетах рукавів.

Зображені кружки, зубці, ромби, зигзаги давніх орнаментів нині сприймаються нами як абстрактні лінії. Проте наші праматері не тільки зображали їх,але й "читали": це була складна абстрактно-знакова система, що давала змогу пізнавати навколишній світ і навколишню дійсність. Ці символізували зображення землі й води, людей і тварин, птахів і рослин.

Вишиванка - символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, любові, святості, оберіг. Народ ставився до вишиванок як до святині. Вони ревно зберігалися й передавалися з покоління в покоління, з роду в рід як рослинні реліквії. За традицією, матері вишивали сорочки та рушники своїм дітям, дівчата, готуючи придане, вишивали своїм нареченим сорочки на знак вірності й кохання. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду.

Казковими візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки-прагнули до краси, до самобутності. Готували дівчата й собі до свят найкращі вбрання, вишиваючи нитками, гаптуючи сріблом, золотом, бісером, перлинанми, коштовними каміннями тощо.

УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК

Є частиною українського національного костюма. В давнину їх носили тільки дівчата. Плели з живих квітів. Вважалось, що в них є чаклунська сила, здатна захистити від будь-якого лиха. Тому український віночок не просто прикраса, а й оберіг.

 Традиційно український віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожен кольор мав свою символіку.

 Так, коричневий — це символ землі, жовтий — символ сонця, синій — символ неба і води, зелений — символ мудрості, рожевий — символ врожаю, малиновий — символ здоров'я, фіолетовий — символ мудрості.

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:

А в цьому домочку, як у віночку

Тут господар — багатства володар,

Тут господиня — червона калина,

Тут дівочки, як квіточки,

Тут синочки, як колосочки!

ДІДУХ

Обжинковий або зажинковий сніп, виготовлений з житніх пучків або плетених пучечків, який ставлять на покуті у Різдвяні свята. Вважається, що в ньому перебувають душі померлих предків. Добрий дух–Дідух сприяє родючості нив та добробуту господаря. За прадавніми традиціями предків, покровителем родоводу, богом усіх душ тих, хто відійшов від родини в зоряне царство і хто єднає та здійснює зв’язок предків з нащадками, вважається Дідух. Для людей Дідух, Дід — це дух поля, дух Дажбога, справжній земний бог життя та ще своєрідний обжинковий або зажинковий сніп, виготовлений з житніх або пшеничних пучечків, котрі обв’язуються кольоровими стрічками або стеблиною та складаються докупи. За повір’ям, жниця, яка зав’язувала останній сніп жита, повинна цього року народити дитину, бо це зав’язування снопа символічно нагадує зав’язування пуповини.

Вигадливої форми сніп—Дідух ставлять здебільшого на покуті у Різдвяні свята, під час освячення дитини і в дні весілля. Він є уособленням вічності Роду, оскільки вважається, що душі предків постійно підтримують зв’язок з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості нив, стежать щоб у родині був лад і спокій.

Найбільш традиційно вшановують Дідуха на різдвяно—новорічні свята. Дух дідів—прапрадідів приходить тоді лише в ті сім’ї, в яких у почесному кутку хати — покуті та ще й протягом тижня або навіть до Водохреща стоїть охоронець родини від злих та нечистих сил поважний Сніп—Рай, оздоблений засушеними квітами та кольоровими стрічками

У світлицю Дідуха вносять та ставляють напередодні Багатої куті, тобто в день, що передував Різдву. Цей день в народі називають ще Багата вечеря, бо саме в цей Святий Вечір із настанням сутінків духи прародителів приходять до своїх родичів відзначати час народин молодого Божича Коляди. На їх честь біля Дідуха обов’язково ставлять новий горщик з кутею та узвар, тобто коливо, що вважається поминальною стравою духів, добрі душі яких є охоронцями посівів та врожаїв від пожежі, повеней, бурі та граду.

Напередодні народження місяця (28 грудня) опівночі Дідуха виносять з хати, бо в цей час добрі душі залишають родину і відправляються на свої постійні місця проживання. Вважається, що тоді на подвір’ї можна почути як Новий рік проганяє Старого, який старається забрати з собою все, а Новий намагається віддати лише лихе, тому частину Дідуха разом з сміттям від раніш заметеної хати підпалюють. Цей вогонь вважається священним. Він очищає людські душі та спопеляє усі торішні сили аби чистішими увійти у Новий рік. Дим спрямовують так, щоб він обкурював фруктові дерева, аби добре родили і не побив їх мороз чи град. Потім через нього переганяють домашню худобу.

У липні, коли настає час зажинок, умившись джерельною водою та помолившись, люди удосвіта йдуть в поле, щоб зробити жнив’яний почин — обрядовий сніп. У цей день дух предків особливо уважний до людей, а тому годиться бути чемним, не підвищувати голос. При цьому готують непарну кількість снопів (3, 5 чи 7), ставлять їх в коло, а посередині кладуть зажинковий хрест. Зажинковий хрест — дві жменьки збіжжя складених навхрест.

Згодом, коли настануть власне жнива, вшановують покровителя врожаю Спаса та бога Перуна. В кінці косовиці, зробивши «Спасову бороду» жінки—жниці витягують з кожної копи по колосочку і роблять з них квітку—китицю, сніп—рай, або плетуть колосяний хрест і несуть в село. Зерно з «бороди» витрушували на землю, щоб випустити духа поля, клали на землю хліб і воду, потім всі хто хотів лягали на ниву, й качалися по ній, щоб Мати—Земля повернула втрачені сили.

Саме цей обжинковий сніп—рай, або Дідух, на Різдво ставлять на покуть.

ПИСАНКА

Це символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки». Як і в українській вишиванці, різні магічні знаки набували свого відображення в орнаменті писанки. Який же Великдень без яскраво-веселих, різнобарвних писанок?

Яйце - це символ Всесвіту, за давніми віруваннями наших пращурів, Історія писанки сягає сивої давнини і пов'язана з поганським культом уславлення вічного закону весняного пробудження усього живого на землі.

Група орнаментів, найбільш поширених на писанках, - це знаки Всесвіту та Сонця, а також зображення хвильки ("безконечника").

У писанкових орнаментах дуже поширеним є зображення сосонки - трави, що найпершою з'являється на піщаних грунтах і плететься, наче змійка. Ця деталь у писанкарстві пов'язана з культом небесного змія, який, вважали наші предки, запліднював усе живе на землі. Цей культ поступово зник після прийняття християнства, натомість з'явилися на писанках гілочки верби, маки й інша рослинність, що буяє навесні. Усі магічні знаки та символи воскресіння природи були невипадковими на писанках. Вони уславлювали життєдайні сили - сонце й воду, від яких залежали життя й добробут наших пращурів.

ЛЯЛЬКА-МОТАНКА

Українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.

Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років.  Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя, За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. Тому наші предки намагалися уникати процесу "олюднення" власноруч виготовлених ляльок. Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховували.

ВОДА

З найдавніших часів вода вважається джерелом усякого життя. Поклоняючись живій воді, давні українці з особливою пошаною ставилися до води. Тому здавна охороняли та прикрашали джерела й криниці, наділяючи їх цілющими й магічними властивостями. Вважали, що велику чудодійну силу має непочата вода з криниці. ЇЇ дівчата використовували для чарів і різного роду святкових обрядів. У ній купали немовлят. Нею користувалися, щоб зняти зурочення або вилікувати хворобу. Особливо цілющою вважали йорданську воду (освячену на Водохреща). Нею виливали хворих, кропили усі кути в хаті й усе господарство, щоб ніяке зло не підступило. Важливість цієї чарівної рідини важко переоцінити, звідси й культ води. Вода вважається внароді святою, але не будь-яка: святою вважається тільки "непочата" вода, тобто не "забруднена" якимось дотико, або освячена спеціальним обрядом. У наших обрядових піснях вимагається, щоб воду для ритуального вжитку брати неодмінно з трьох, або семи (святі числа) криниць. Найчастіше вода виступає як символ парування, розмножування. Так, існує обряд спільного вмивання молодих на весіллі: ідуть до криниці, ставлять молодих перед нею та покривають їм голови рушником. Не скидаючи рушника, вони мусять умитися, втертися тим самим рушником і тоді вже верталися додому.

Вода також завжди була символом чистоти. Тому надзвичайно великим гріхом є плювати у воду. Вважається, що вона відмовляється приймати в себе щось нечисте. Звідси й звичай топити відьом або виявляти злочинця: обвинуваченого кидали у воду, і якщо він топився, то його вважали невинним, а коли залишався на поверхні, то був винен. На цьому ж віруванні збудовано й прокляття: "Вода б його не протанула!", тобто: щоб його, як великого злочинця, і вода до себе не прийняла. Чиста вода є магічним засобом для очищення людей як фізичного, так і морального. Але це ще й засіб зцілення. Батько,благословляючи молоду, вживав звичайної формули: "Будь здорова, як вода, будь весела, як весна, будь багата, як осінь, будь родюча, як земля".  Вода - це символ руху: "Бодай він не мав пристановища, як та вода!". Вода - це уособлення міцності, всесильності: "Яка вода м'яка, а камінь зглодже", "Тиха вода береги ломить, а бистра тамує". Отже, вода й убереже тебе, але й не пошкодує, коли і ти до світу нещадний.

ХРЕСТ

Та чи ненайбільшого розповсюдження не тільки у слов'ян, алей у багатьох інших народів набув хрест, що його носили на шиї. Він був поширений задовго до виникнення християнства та вважався надійнм оберегом від "чорних" сил.

З усіх чотирьох сторін (магічність знаку вбачалась саме в його орієнтації на 4 сторони - знак Всесвіту; 4 виміри, 4 пори року, 4 стихії). Відомо, що глечики з хрестиками зустрічаються у скіфо-сарматській культурі ІІ століття до н.е. - ІІ століття н.е., в античній Греції. Зустрічаються вони й у середньовічній Європі, зокрема, в Німеччині. Такі горщики мав право виготовляти лише визнаний у своїй місцевості майстер, і тільки раз на рік у Зборну, або Федорову, суботу, тобто в першу суботу Великого посту, під час відправи "на Достойно". Віра в "магічність" відбивалась і на його матеріальній вартості: на базарі вони коштували 30 копійок, тоді як звичайні - 15 копійок.

Здавна хрест вважався ще й емблемою вогню (бо форма хреста нагадує знаряддя для добування вогню), пізніше - сонця як вогню небесного. З вогнем повязане язичницьке уявлення про очищувальну, цілющу стихію. На Україні в Страсний четвер страсною свічкою, що приносили з церкви, на сволоках хати, над вікнами, дверима, на воротах випалювали хрести. Знак цей наносили й на господарські будівлі, на речі хатнього скарбу, одяг з метою вигнати злі сили, очистити.

Для християнина хрест, благословення хрестом прирівнюється до всевишнього заступника. Ось чому здавна ставили хрести обабіч доріг, на узліссях і в полі, при річках та ставках, коло містків та на них.

Дерев'яні, часом кам'яні високі, простої форми, лише іноді із зображенням Богоматері або Христа, вони часом огороджувались, іноді випадковими мандрівниками прикрашалися вінками із квітів, намистом або цінною річчю ("даю, аби ти дав"), бо люди свято вірили, що це разом із молитвою перед хрестом буде гарантом Божої милості.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Календар
Календар свят. Мова, граматика, спілкування
Годинник

Copyright MyCorp © 2020
Конструктор сайтів - uCoz