Дмитро «Байда» Іванович Вишневецький — українсько-литовський магнат на Волині, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Козацький ватажок, гетьман. Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці. У 1548 -1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Вишневецький брав участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. На початку 50-х pp. XVI ст. він уже був черкаським та канівським старостою й організував відсіч турецьким нападникам. У 1554—1555 p. за наказом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця нижче порогів було збудовано земляне укріплення (Січ), яке стало своєрідною базою для здійснення походів на Крим. Опираючись на козаків, Д. Вишневецький захопив Іслам-Кермен і вивіз звідти гармати. Потім, витримавши в 1557 p. у Хортицькій фортеці 24-денну облогу військ Девлет-Гірея, напав на палац самого кримського хана.
Петро Конашевич-Сагайдачний — український полководець, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний народився бл. 1582, Кульчиці в православній родині (тепер село Самбірського району Львівської області). 1589–1592 років здобував початкову освіту у Самборі. З 1592 по 1598 роки навчався в Острозькій академії. Після випуску Сагайдачний переїхав до Львова, згодом — до Києва, де працював домашнім вчителем, також помічником київського земського судді. Під час навчання в Острозькій школі Сагайдачний визначався із приєднанням до запорожців. Змалку навчався військової справи, вмів стріляти з лука, був високоосвіченою, інтелігентною, глибоко релігійною людиною. Брав участь в Молдавській і Лівонської кампаніях 1600-1603 рр.
Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595–1657) – визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648– 1657). Засновник Української Козацької держави. Народився майбутній гетьман України у родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжив навчання в єзуїтському колегіумі у Львові. Опанував польську та латинську мови, а з часом ще й турецьку і французьку. Після 1618 р. Б. Хмельницький розпочав свою службу в складі Чигиринської сотні реєстрового війська. У серпні 1620 р. він разом зі своїм батьком рушив до війська коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, яке готувалося до походу на Молдову.
Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази – аналогів в історії України немає. Однак кількість ще не означає якість. Син великого Богдана Хмельницького ніколи не планував стати гетьманом так швидко – вся надія була на Тимоша. Однак смерть старшого сина підштовхувала старого гетьмана до того, аби замість себе залишити на посаді Юрія. Емоції брали своє, а інтриги ..старшини підштовхували до невиправданих рішень. Відомо, що перед смертю Хмельницький був не проти Юрія Хмельницького на посаді, але висловив занепокоєність відсутністю управлінського досвіду молодшого сина. Старшина мала власні погляди на гетьманство молодого Хмельницького. З точки зору управлінського мистецтва не варто було допускати такого результату, однак голосування на Раді в Чигирині визначило ситуацію на наступні півроку.
Патріот України, один із найвизначніших українських діячів середини XVII ст., політик, дипломат, професійний, високої кваліфікації державний керівник, воєначальник. Він повстав проти панування Московії в Україні й відстоював незалежність Української держави. Іван Виговський — виходець із дрібної української шляхти — народився десь на початку другого десятиріччя XVII ст.. Закінчивши Києво-Могилянську колегію, Виговський розпочав службову кар'єру наприкінці 30-х років XVII ст. Іван Виговський був невідлучно поруч із Богданом Хмельницьким майже в усіх битвах Визвольної війни 1648-1657 років: і на полі бою, й у переговорах із польськими комісарами та послами інших держав. Обрання Івана Виговського гетьманом відбулося за складних і важких, суперечливих обставин, в умовах зіткнення різних протидіючих сил.
Кампанія Виговського справила велике враження на Юрія. В 1659 році його знову обирають на гетьманування. Інтереси Юрія не співпадали з інтересами московської політики, тому прийняття Переяславських статей було досить формальним – Хмельницький не розраховував на їх дотримання. Після Чуднівської війни та розгрому московських військ гетьман підписує з поляками Слободищенський трактат, в якому основою були статті з Гадяцького договору, однак уже без широкої автономії України. Цікаво, що Юрій міг вирішальним чином вплинути на результат війни, оскільки мав достатньо військових сил і вигідну позицію, особливо після того, як витримав облогу козацького табору поляками і татарами. Однак суспільна думка та особисті рахунки із Москвою не дозволяли йому просто віддати перемогу в руки останньої. Лівобережний полковник Цецюра не зміг вплинути своїм авторитетом на гетьмана, як і заклики царських воєвод.
І.М.Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині. Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. У складних обставинах Юрій Хмельницький розгубився, не дотримав присяги цареві, відновив Гадяцьку угоду 1659 року, за якою Україна шукала захисту Польщі. Цей вчинок викликав невдоволення лівобережних полків, і вони відмовилися слухати Юрія, заявивши, що хочуть мати нового гетьмана, вірного цареві. 1663 р. цар видав указ про вибори нового гетьмана. Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство.
Після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за гетьманську булаву розгорнулася здебільшого між його родичами: зятями Іваном Нечаєм і Павлом Тетерею; шуряками Якимом Сомком і Василем Золотаренком, а також Іваном Виговським, рідний брат якого, Данило, теж був зятем Б. Хмельницького. Кожен з них вважав, що родинні зв'язки з великим гетьманом та заслуги в часи Визвольної війни дають їм право на гетьманство. А терпів від цих чварів, що невдовзі вийшли й поза межі родини, український народ. Як уже мовлено, одним з претендентів був Павло Тетеря (р. н. невід.-помер 1670). Справжнє прізвище його - Морожковський. Походив зі шляхетського роду, що здавна сидів на Київщині, освіту здобував по уніатських навчальних закладах, а кар'єру починав судовим урядовцем.
Гетьман Лівобережної України 1668—1672 рр. Рік народження невідомий. Походив із селян. Активний учасник визвольної війни 1648—1654 рр. У чині генерального осавула підписував Зборівську угоду 1649 р. В 1665— 1668 рр. — чернігівський полковник. У 1668 р. П. Дорошенком призначений наказним Сіверським гетьманом. У кінці того самого року в Новгороді-Сіверському старшинська рада обрала його гетьманом Лівобережної України. В березні 1669 р. уповноважені царського уряду провели в Глухові раду, яка підтвердила обрання Д. Многогрішного гетьманом і йому були вручені гетьманські клейноди. Тоді ж він уклав з царським урядом Глухівські статті, в яких (переважно на основі статей Б. Хмельницького) визначалося політичне й правове становище Лівобережної України у складі Російської держави: в Україні зменшувалась кількість російських воєвод, їхні функції стосувалися військових справ.
