Модернізація освіти: нові можливості та проблеми реалізації.

Що може зробити школа для модернізації змісту освіти та освітнього

процесу?

Необхідною умовою реалізації цілей освіти є відповідність змісту освіти поставленим цілям. Нові освітні стандарти передбачають значне збільшення часу на вивчення іноземної мови та інформаційних технологій, що створює умови для реалізації мети розширення освітнього простору учнів. У стандартах виділені вміння, які необхідно сформувати в учнів при вивченні кожного з навчальних предметів. При визначенні обов'язкового для вивчення всіма учнями навчального матеріалу зроблена спроба виділити інваріантні та варіативні компоненти змісту. Це дозволить певним чином ураховувати пізнавальні інтереси та пізнавальні можливості учнів. Нові стандарти передбачають вивчення питань економіки та права, що буде сприяти більш повній реалізації мети розвитку учнів, орієнтуватись у сучасному соціальному житті, а також мету формування функціональної грамотності учнів.

На жаль, нові стандарти навряд чи зможуть вирішити проблему скорочення навчального навантаження учнів. З урахуванням проектованих змін у базисному навчальному плані та перспектив уведення єдиного державного іспиту реальний обсяг домашньої навчальної роботи учнів може зрости й, у всякому разі, навряд чи зменшиться. Зазначені обставини будуть ускладнювати реалізацію проектованих цілей загальної освіти, оскільки здійснення цих цілей пов'язане зі збільшенням часу на самостійну роботу учнів.

Разом із тим багато в чому від школи залежить, чи будуть на рівні освітньої практики збільшуватися недоліки стандартів чи будуть використані їхні достоїнства. У першому випадку це виразиться у збереженні орієнтації вчителів на мотивацію обов'язків, на засвоєння великої кількості фактів та окремих понять, на розвиток здатності учнів до відтворення вивченого матеріалу. У другому випадку будуть використовуватися наявні можливості для розвитку ціннісних мотивів освітньої діяльності учнів, формування способів самостійної діяльності, створення умов для застосування засвоєних учнями знань із метою вирішення значущих для них проблем. Важливе значення у зв'язку з цим будуть мати критерії відбору навчальних посібників і способи розробки робочих програм з навчальних предметів. Інші можливості вплинути на зміст освіти пов'язані з використанням шкільного компонента навчального плану.

Освітні результати значною мірою залежать від організації освітнього процесу. Проектуються такі зміни в системі освіти, які вплинуть на організацію освітнього процесу: перехід до базисного навчального плану, що не буде нормувати тижневу сітку годин; організація профільного навчання у старших класах і передпрофільного навчання в основній школі, введення єдиного державного іспиту.

Дані зміни дозволяють розширити можливості школи з організації освітнього процесу. Більш гнучким може стати розклад навчальних занять. З'явиться можливість концентрації занять з окремих предметів протягом півріччя чи іншого періоду навчального року, тим самим будуть переборені незручності вивчення «одногодинних» предметів і скорочена

багатопредметність. З'явиться можливість концентрації занять із біології, географії, історії, що дозволить проводити їх поза стінами школи (у випадках, коли це необхідно). Концентрація занять із фізики забезпечить можливість проведення фізичних практикумів. Передбачається можливість організації й інших практикумів.

Перехід на профільне навчання у старших класах обумовлює необхідність вибору школою варіанта організації профільного навчання. Таких варіантів може бути досить багато (зрозуміло, що найбільша кількість варіантів    може бути отримана в умовах великого міста). Можна виділити, принаймні, найбільш випливові варіанти: організація у школі класів одного профілю, двох і більше профілів; використання в умовах школи тих самих профілів протягом багатьох років; зміна профілів навчання (можливо, навіть щорічна - залежно від запитів учнів);

забезпечення профільного навчання за індивідуальними освітніми програмами; сполучення навчання у профільних класах із навчанням частини учнів за індивідуальними програмами; організація профільного навчання тільки в рамках класів;  організація профільного навчання тільки на власній базі; використання можливостей інших освітніх установ для реалізації програм профільного навчання (вивчення окремих предметів, їхніх розділів); організація (вивчення окремих предметів, їхніх розділів); організація профільного навчання частини учнів на базі інших освітніх установ. Організація профільного навчання пов'язана з вивченням елективних курсів. Передбачається, що кожна школа повинна буде пропонувати учням  10-11-х класів щонайменше 5-6 курсів, з яких кожний учень повинен вибрати три курси. У цей час іде підготовка навчально-методичних комплектів (програм, підручників, інших видів навчальних посібників тощо) за досить широким спектром елективних курсів.

Розглянемо для прикладу можливі назви елективних курсів - «Географія людських перспектив», «Мистецтво аналізу художнього тексту», «Стійкий розвиток», «Людина-суспільство - світ на початку третього тисячоліття», «Теорія знань і критичне мислення», «Основи міжкультурної комунікації», «Національна мова для говоріння та письма», «Чудові нерівності», «Математичне моделювання», «Комп'ютерна графіка», «Історія фізики та техніки» (заявки на створення цих курсів були представлені на конкурс, організований Національним фондом підготовки кадрів; усього в рамках конкурсу розробляється більше 50-ти елективних курсів).

Навіть просте перерахування назв можливих елективних курсів дає уявлення про проблеми, які повинні вирішуватися школою. Маються на увазі такі     питання, на які треба буде відповідати школі:

На які цілі використати часи для елективних курсів - на розширення знань із профільних предметів? На заповнення пробілів із базових предметів? На підвищення загальнокультурного рівня учнів? На освоєння універсальних методів діяльності? На інші цілі?

Хто буде вести елективні курси - учителі? Залучені фахівці? Хто зможе вести курси, що мають міждисциплінарний характер?  

Як забезпечити підготовку викладачів елективних курсів та як зацікавити вчителів або інших фахівців у розробці таких курсів?

Можна, звичайно, піти простим шляхом - «роздати» години на елективні курси вчителям-предметникам, які під виглядом курсів на вибір будуть     вести звичайні уроки. Але чи виграють від цього діти та чи виграє школа?

Помітимо, що перехід до варіативної системи освіти створив нові   передумови для індивідуалізації шкіл, для придбання школою свого «педагогічного обличчя». У 90-ті роки така індивідуалізація шкіл     відбувалася значною мірою за рахунок пошуку власного профілю навчання. У  ці роки виникають лінгвістичні гімназії, школи гуманітарно-естетичного  профілю, школи, орієнтовані на підготовку учнів до продовження освіти в

певних ВНЗ тощо. Із переходом до профільного навчання наявність профілю перестане бути головною ознакою школи. Однією з таких помітних ознак,  значущих для учнів та їхніх батьків, може стати пакет елективних курсів («Тільки в нашій школі учні мають можливість вивчити...»).

Треба відзначити і ще одну обставину - рішення про вибір тих чи інших елективних курсів не може бути реалізоване негайно. Введення елективних курсів вимагатиме значного часу, а тому на рівні школи виникає  необхідність у прийнятті рішень, розрахованих на тривалу перспективу.

Дане твердження стосується не тільки елективних курсів, а й організації я стосується не тільки елективних курсів, а й організації профільного навчання в цілому.

Введення єдиного державного іспиту змінить сформовану систему      підсумкової атестації учнів і може стимулювати зміни в системі поточної атестації.

Використання багатобальної шкали оцінок на єдиному державному іспиті та диференціація екзаменаційних завдань за ступенем складності можуть підказати шляхи реформування сформованої системи атестації. Можна припускати можливість таких змін:

Скорочення сфери поурочного контролю та перехід до «рубіжного» контролю,  принаймні у старших класах основної школи й у середній школі (у вигляді залікової системи, тематичного контролю тощо).

Відмова від п'ятибальної шкали оцінювання та перехід до багатобальної шкали, що дозволяє більш тонко враховувати просування учня.

Диференціація завдань за складністю та диференціація їх «ціни» (різна кількість балів за виконання різних за складністю завдань); надання учням можливості вибору завдань відповідно до рівня їхньої підготовки.

Перенос у системі оцінювання акценту з підрахунку помилок і недоліків на виявлення досягнень учнів.

Відмова від бальної оцінки при виконанні учнями творчих робіт, дослідницьких робіт і в інших випадках, коли результати діяльності дитини у вирішальному ступені залежать від її індивідуальних особливостей (наприклад, заняття у сфері спорту).

Треба підкреслити, що вище перераховано можливі зміни. Їх не можна   розглядати як обов'язкові, ніхто не буде пропонувати зазначені зміни. Справа школи вирішувати, міняти що-небудь у системі атестації учнів чи нічого не міняти. Але й відповідальність за прийняте та не ухвалене рішення лягає на школу.

Є й інші проблеми атестації учнів, щодо яких школа мусить визначати свою позицію (яка, ще раз відзначимо, може полягати й у тому, щоби зі своєї ініціативи нічого не робити, ризикуючи при цьому втратити можливість управління освітнім процесом). Єдиний державний іспит ґрунтується на незалежній оцінці контрольних робіт учнів. У школі контрольну роботу (чи  усну відповідь або інший продукт освітньої діяльності учня) оцінює

вчитель (який у цій ситуації оцінює й результати власної діяльності).

Виникають такі запитання, на які школа вимушена відповідати:

Чи треба вводити незалежну оцінку результатів освітньої діяльності учнів? В яких класах? В яких випадках? Хто може виступати в ролі незалежного експерта?

Якою мірою результати незалежної експертизи (включаючи результати ЄДІ) треба враховувати при оцінці роботи вчителя, його атестації? Яка міра відповідальності вчителя за освітні результати учнів?

Яка міра відповідальності шкільної адміністрації за створення умов, необхідних для успішної роботи вчителя?

Інша проблема пов'язана з тим, що виникає необхідність у створенні певної «противаги» ЄДІ, що може зробити досить сильний вплив на ставлення учнів та їхніх батьків до шкільної освіти.

Уже зараз висловлюються побоювання, що частина учнів (у великих містах) може надати перевагу звичайній школі-екстернату (у сполученні з репетиторськими курсами). Сильні побоювання того, що у старших класах ькими курсами). Сильні побоювання того, що у старших класах учні почнуть ділити предмети на «потрібні» та «непотрібні». Є     побоювання, що частина старшокласників вирішить припинити заняття в системі додаткової освіти. Висловлюється припущення, що для деяких ВНЗ результати ЄДІ виявляться недостатні та що в цих випадках будуть    потрібні додаткові докази підготовленості до навчання з обраної спеціальності (наприклад, підготовленості до дослідницької діяльності).

У зв'язку з цим висуваються ідеї включення в систему підсумкової    атестації випускників середньої школи оцінки «портфоліо» випускника, до складу якого можуть увійти різні свідчення про його досягнення в дослідницькій, творчій, самоосвітній, суспільно корисній діяльності. Дискусії про зміст і статус «портфоліо» випускника школи можуть іти    досить довго. Разом із тим зрозуміло, що «портфоліо» не можна сформувати за один рік. За «портфоліо» учня стоїть багаторічна робота школи з педагогічного управління освітньою діяльністю учнів. Справа школи вирішити, коли вона почне таку роботу (або яким чином вона буде продовжуватись).

Перспективним напрямом модернізації освітнього процесу можуть стати розробка та реалізація надпредметних освітніх програм. Вище вже відзначалося, що нові цілі шкільної освіти не зводяться до суми цілей окремих предметів. Цілі шкільної освіти не можна реалізувати лише за рахунок виконання предметних навчальних програм. Для цього необхідно розробити та реалізувати програми, розраховані на взаємодію навчальних

предметів.

Найпростішим (для розробки, але не реалізації) варіантом такої надпредметної програми може стати програма формування загально навчальних умінь і навичок (оскільки методична модель такої програми розроблена вже давно). Але цілком можливе створення надпредметних програм формування й інших функціональних умінь: «Перша допомога» (ОБЖ, біологія, фізика, хімія тощо), «Робота за інструкцією» (читання та складання інструкцій - будь-які предмети), «Дискусія» (способи обговорення яких-небудь проблем    - будь-які предмети), «План дій» (планування власної діяльності на  різний період часу, облік наявного часу та інших ресурсів - будь-які   предмети), «Удала покупка» (критерії вибору товарів і послуг, аналіз рекламних текстів і ділової інформації - труд, економіка, інформатика).

Тематика подібних програм може бути досить різноманітною, але при     дотриманні двох умов: тематика повинна бути актуальною для учнів, і формування функціональних умінь має спиратися на знання, отримані в рамках навчальних предметів. Реалізація надпредметних програм має істотно підвищити ефективність освітнього процесу, тому що за той самий час окрім «предметних» результатів будуть отримані й мета предметні результати. Оскільки ці результати будуть мати актуальне значення для учнів, то сам процес шкільної освіти почне мати для учнів інший зміст: з'явиться можливість переходу від «освіти для майбутнього» до «освіти для кращого життя тут і зараз».

.