Навчальний проект – це організаційна форма роботи,  що (на відміну від заняття або навчального заходу) орієнтована на вивчення завершеного навчального розділу й становить частину стандартного навчального курсу або декількох курсів.

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, уміння самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного й творчого мислення. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного часу, на розв’язання деякої проблеми.

Метод проектів спрямований також на розвиток навичок співробітництва й ділового спілкування в колективі, передбачає сполучення індивідуальної самостійної роботи з груповими заняттями, обговорення дискусійних питань, наявність дослідницької методики, створення учнями кінцевого продукту (результату) їх власної творчої діяльності.

Результат навчальних проектів має бути „відчутним”, тобто, якщо це теоретична проблема – то пропонується конкретне її розв’язання, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження. Крім того, результати виконаних проектів мають бути матеріалізовані, тобто певним чином оформлені, у вигляді презентації, публікації, веб-сайта, фільму, книги, експозиції тощо.

План навчального проекту:

• стислий опис проекту, його завдання, ключові і тематичні запитання;
• посилання на державні освітні стандарти та навчальні програми;
• перелік навчальних предметів, з якими пов’язаний проект;
• навчальні цілі та очікувані результати навчання;
• опис змісту діяльності учнів;
• необхідні знання та навички учнів;
• перелік матеріалів, обладнання та ресурсів;
• приклади реалізації диференціації навчання (завдання для учнів з різними навчальними можливостями);
• критерії оцінювання роботи учнів над проектом;
• супутні заходи.

Проектна методика цікава насамперед спробою орієнтуватися на особисті інтереси учня, будувати навчання на активній основі через доцільну діяльність дітей, що припускає використання дослідницьких і пошукових методів, творчих робіт учнів, роботи з різноманітними джерелами інформації.

Метод проектів є тим середовищем, у якому учні набувають упевненості, створюється ситуація успіху. Досвід проектної діяльності знадобиться учням не лише в їхній самоосвіті  та самореалізації,  а й взагалі в житті. 

о дослідницьких можна віднести метод проектів, основною тезою якого є: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені потрібно, де і як я можу ці знання застосувати».

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення.

Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність уч­нів — індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного проміжку часу. Цей підхід органічно поєднується з груповим підходом до навчання. Метод проектів завжди припускає розв'язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різно­манітних методів, засобів навчання, а з іншої, інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результати виконаних проектів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв'язання; якщо практична, конкретний результат, готовий до впровадження. Основною цінністю проектної системи навчання є те, що вона орієнтує учнів на створення освітнього проекту, а не на просте вивчення певної теми. Освітній проект — це форма організації занять, яка передбачає комплексний характер діяльності учнів на одержання освітньої продукції за певний проміжок часу — від окремого уроку до кількох місяців.

Основні вимоги до використання методу проектів:

•   Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми чи задачі, яка вимагає інтегрованого знання, дослідницького пошуку для її розв'язування, наприклад, проблема використання існуючого програмного забезпечення для розв'язування різних задач та ін.

•   Проект розробляється за ініціативою учнів. Тема проекту для всьо­го класу може бути однією, а шляхи його реалізації в кожній групі різні.

•   Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів (наприклад, доповідь у відповідні служби, спільний випуск газети, альманаху, план заходів, рекомендації щодо впровадження та використання педагогічних програмних  продуктів,  створення веб-сторінки тощо).

•   Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

•   Визначення кінцевої мети спільних/індивідуальних проектів.

•   Визначення базових знань з різних галузей,  необхідних для роботи над проектом.

•   Структурування змістової частини проекту (з вказуванням поетап­них результатів). Проект заздалегідь спланований, сконструйований, але разом з тим допускає гнучкість і зміни в ході виконання.

•   Використання дослідницьких методів:  визначення  проблеми, задач дослідження, які випливають із проблем, висунення гіпотез щодо способів їх розв'язування, обговорення методів дослідження, оформ-

лення кінцевих результатів, аналіз даних, підведення підсумків, кори­гування, висновки (використання в ході спільного дослідження методу «мозкової атаки», «круглого столу», статистичних методів опрацю­вання результатів експериментів, творчих звітів, перегляду та ін.).

•   Результати  виконаних  проектів  повинні  бути  матеріальними, тобто  оформлені  певним  чином  (відеофільм,  альбом,  бортжурнал «подорожей», комп'ютерна газета, альманах, веб-сторінка).

•   Проект реалістичний, орієнтований на ресурси школи.

Освітній проект має структурну основу, яка відображається в його положенні чи програмі:

-  назва проекту;

-  цитата, лозунг або інша форма представлення проекту;

-  ідея проекту;

-  цілі і задачі проекту;

-  учасники проекту;

-  умови реєстрації в проекті;

-  терміни реалізації проекту;

-  етапи проведення проекту;

-  умови участі в проекті (організаційні, технічні, інші);

-  особливості проведення проекту, види діяльності учасників;

-  форми взаємодії організаторів проекту з його учасниками і інши­ми суб'єктами;

-  критерії оцінки робіт окремих учасників, всього проекту;

-  діагностична і оцінкова група;

-  результати проекту, їх оцінка; призи і нагороди;

-  можливе продовження і розвиток проекту;

-  автори, координатори, адміністратори, організатори проекту.

Етапи розробки і проведення проекту

1.  Цілі проекту з визначенням знань, умінь, навичок, яких повинні набути учні в результаті роботи над проектом.

2. Презентація ситуацій, які дозволяють виявити одну чи кілька проблем з обговорюваної тематики.

3.  Висування гіпотез розв'язування виявленої проблеми («мозковий штурм»). Обговорення й обґрунтування кожної з гіпотез.

4. Обговорення методів перевірки прийнятих гіпотез у малих групах (у кожній групі по гіпотезі), обговорення можливих джерел інформації для перевірки висунутої гіпотези.

5.  Обговорення оформлення результатів.

6. Робота в групах над пошуком фактів, аргументів, які підтверд­жують чи спростовують гіпотезу.

7.  Захист проектів (гіпотез рішення проблеми) кожної з груп з опа­нуванням всіма присутніми.

8. Висування нових проблем.У зв'язку з розвитком засобів комп'ютерних телекомунікацій широ­ке розповсюдження одержують дистанційні освітні проекти, в яких беруть участь учні із різних шкіл, міст, країн.

Навчальний телекомунікаційний проект — це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерних телекомунікацій, яка має спільну мету — дослідження деякої проблеми, узгоджені методи, способи діяльності, спрямована на досягнення спільного результату діяльності.

Телекомунікації — передавання інформації на відстань за допомо­гою електронних засобів. Комп'ютерні телекомунікації — передавання інформації з одного комп'ютера на інший у будь-якій точці земної кулі. Комп'ютерні телекомунікації дозволяють учням і вчителям з різних країн світу спілкуватися між собою.

Тематика і зміст телекомунікаційних проектів повинні бути такими, щоб їх виконання цілком природно вимагало залучення властивостей комп'ютерних телекомунікацій. Іншими словами, далеко не всі про­екти, якими б цікавими і практично значущими вони не здавалися, можуть відповідати характеру телекомунікаційних проектів.

Телекомунікаційні проекти виправдані педагогічно в тих випадках, коли в ході їх виконання:

•  передбачаються численні, систематичні, разові або тривалі спо­стереження за тим або іншим природним, фізичним, соціальним чи іншим явищем, які потребують збирання даних у різних регі­онах для вирішення порушеної проблеми;

•  передбачається порівняльне вивчення, дослідження того чи іншо­го явища, факту, події, яка відбулася чи має місце в різних місце­востях для виявлення певної тенденції або прийняття рішення, розробки пропозицій тощо;

•  передбачається порівняльне вивчення ефективності використання одного і того самого або різних (альтернативних) способів вирі­шення однієї проблеми, однієї задачі для виявлення найефек­тивнішого, прийнятного для будь-яких ситуацій рішення, тобто для одержання даних про об'єктивну ефективність способу вирі­шення запропонованої проблеми;

•  пропонується спільна творча розробка деякої теми, будь-то чисто практична або творча робота (створення журналу, газети, веб-сторінки,  п'єси,  книги,  музичного  твору, пропозицій  щодо вдосконалення  навчального  курсу,  педагогічного  програмного продукту, спортивних, культурних спільних заходів, народних свят та ін.);

Типологія уроків

Будь-який урок має свій зміст і свою структуру. Загальна дидактич­на структура уроку характеризується такими компонентами:

1)  актуалізацією попередніх знань і способів дій;

2)  формуванням нових знань і способів дій;

3)  застосуваннями знань, тобто формуванням умінь.

Типологія уроків

Урок здавна був об'єктом класифікації, але остаточно ця проблема не вирішена, і в педагогіці єдина типологія уроків відсутня.

Класифікацію типів уроків (або фрагментів уроків) можна здійсни­ти, використовуючи різні критерії. Головна ознака уроку — його ди­дактична мета, що визначає, до чого повинен прагнути вчитель. Кла­сифікація за метою уроку розроблена ще К.Д. Ушинським, і в ній, ви­ходячи з цієї ознаки, виділяються такі типи уроків:

1)  урок подання нових знань;

2)  урок розвитку і закріплення навичок і умінь (тренувальний урок);

3)  урок повторення, систематизації й узагальнення вивченого;

4)  урок перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок.

У більшості випадків учитель має справу не з однією з названих дидактичних цілей, а з кількома (і навіть з усіма відразу), тому на прак­тиці широко розповсюджений так званийкомбінований урок, на якому ставляться різні цілі, поєднуються різні види навчальної роботи (робо­та щодо закріплення вивченого раніше, засвоєння нового навчального матеріалу, вироблення практичних навичок та ін.). Комбінований урок може мати різну структуру, а тому низку переваг: забезпечувати бага­торазову зміну видів діяльності, що створює умови для швидкого за­стосування нових знань, забезпечує зворотний зв'язок і управління пе­дагогічним процесом, можливість реалізації індивідуального підходу в навчанні.

В основу іншої поширеної класифікації типів уроків покладено способи їх проведення. При цьому виділяють: уроки повторення, уроки-бесіди, контрольні роботи, лабораторні роботи, комбіновані уроки.

У методиці навчання інформатики використовують обидві класи­фікації уроків, до кожної з яких додають ще й уроки за способами використання комп'ютера:

1)  демонстрація;

2)  фронтальна практична робота;

3)  лабораторна робота;

4)  практикум;

5)  навчально-дослідницька робота (робота над проектом);

6)  контрольна або самостійна робота;

7)  екскурсія.Ці види робіт з використанням комп'ютерної техніки розрізняються за тривалістю і за співвідношенням ролей викладача та учнів.

Демонстрація — робота на комп'ютері, яку проводить учитель. Учні спостерігають за його діями через демонстраційний екран або відтворюють ці дії на своїх робочих місцях.

У деяких випадках учитель пересилає через комп'ютерну мережу на робочі станції спеціальні демонстраційні програми, а учні працюють з ними самостійно, або спостерігають за розповіддю вчителя, яка супро­воджується виконанням на комп'ютері вчителя конкретних операцій за допомогою відповідного програмного забезпечення. Основна дидак­тична функція демонстрації — повідомлення учням нової навчальної інформації.

Фронтальна практична робота — порівняно короткий час само­стійної, але синхронної роботи учнів з навчальним програмним засо­бом, яка спрямована або на його засвоєння, або на закріплення матері­алу, який пояснює вчитель, або на перевірку засвоєння набутих знань або операційних навичок.

В одних випадках дії учнів можуть бути синхронними (наприклад, при роботі з однаковими педагогічними програмними засобами), але не виключаються і ситуації, коли різні учні за допомогою комп'ютера розв'язують задачі в різному темпі або навіть з різними програмними продуктами.

Роль учителя під час фронтальної практичної роботи полягає у забезпеченні синхронності дій учнів і надання оперативної допомоги з ініціативи учнів.

Учні можуть працювати парами або по одному за комп'ютерами, залежно від мети проведення, складності роботи і оснащеності комп'ю­терного класу. При тривалій роботі вдвох можливий стійкий розподіл ролей «виконавець-спостерігач» з різними результатами навчання. В міру зростання впевненості і компетентності учнів потрібно перейти до індивідуальної роботи за комп'ютером.

Помічено, що учні при проведенні фронтальних практичних ро­біт спочатку групуються і лише поступово розходяться по окремих робочих місцях. Останніми відділяються найслабкіші й ті, хто пропу­стив заняття. Але якщо з'являється досить складна проблема, знов виникають пари, угрупування, що взагалі є природним типом пове­дінки людей.

При проведенні практичних робіт оцінювання роботи кожного учня не обов'язкове для вчителя, але бажане для учнів.

На лабораторних роботах передбачається самостійне виконання кожним учнем індивідуального завдання. Мета їх проведення — пе­ревірка і оцінювання навичок та вмінь учнів, що передбачає оціню­вання роботи кожного. Бажано, щоб для проведення лабораторних робіт учителем були розроблені спеціальні інструкції, в яких були б викладені: мета роботи, перелік необхідних знань та вмінь, стислий

теоретичний матеріал, приклад виконання завдання з поясненням ви­конання кожного окремого кроку, індивідуальні завдання, запитання для самоконтролю та вимоги щодо звітності виконання лабораторної роботи.

Практикум — виконання тривалої самостійної роботи з комп'ю­тером у межах одного-двох уроків за індивідуальними завданнями, орієнтованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіздких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних по­будов, обчислень. Робота потребує синтезу знань і вмінь з цілого роз­ділу або теми курсу. В цьому випадку вчитель головним чином здійс­нює індивідуальний контроль за роботою учнів.

Практикум проводиться два-чотири тижні. Вчитель ділить учнів класу на невеликі групи по два-три учні. Кожна група учнів виконує відмінну від інших лабораторну або практичну роботу. Для створення відповідних умов в нутрі групової диференціації діяльності учнів важ­ливо уважно віднестися до складу груп і розподілу обов'язків всере­дині них.

Проведенню практикуму передують вступні лекції й інструктивні заняття. В процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів.

Засобом управління діяльністю учнів під час практикуму служать інструкції, які містять правила і послідовність дій школярів, інфор­мацію про повторення необхідного матеріалу, опис і зображення лабо­раторного обладнання, принципів його дії та способів використання, порядок виконання завдань, контрольні запитання з теми і список додаткової літератури. В ході практикумів учні розв'язують задачі творчого характеру.

Учні самі вирішують, коли їм скористатися комп'ютером, а коли попрацювати з підручником або зробити необхідні записи в зошиті. В ході практикуму вчитель спостерігає за успіхами учнів, надає їм допомогу. При необхідності запрошує всіх до обговорення загальних питань, які виникають у учнів, звертає увагу на характерні моменти чи помилки.

При проведенні практикумів, лабораторних та практичних робіт за комп'ютером учителю необхідно з'ясувати причини помилок учнів, що виникають при розв'язуванні практичних завдань, і знайти пра­вильний шлях виправлення кожної з них, спробувати самому внести відповідні зміни у програмі, що складається учнем мовою програму­вання або при роботі в середовищі прикладного програмного забез­печення загального чи спеціального призначення. Враховуючи, що пошук помилок — це, як правило, серйозна головоломка, і що без допомоги вчителя більшість учнів не може знайти помилку і тим більше відшукати спосіб виправлення, завершення самостійного на­лагодження програм та виправлення помилок у відведений час стає серйозною проблемою. Навчально-дослідницька робота або робота над проектом — виконання тривалої самостійної роботи з комп'ютером у межах кількох уроків за індивідуальними завданнями чи завданнями для груп, орієн­тованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіз­дких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних побудов, обчислень; робота потребує синтезу знань і умінь з усього курсу ін­форматики чи її окремого розділу. Вчитель, головним чином, здійснює індивідуальний контроль за роботою учнів, але при цьому особливої уваги потребує постановка завдання, методичне його пояснення та чі­ткі вимоги до виконання й одержання остаточних результатів.

Контрольні і самостійні роботи —- проведення контролю знань, умінь і навичок в процесі самостійного розв'язування задач різного характеру і рівня складності. До форм проміжного контролю доцільно віднести роботу з тестами, основною метою застосування яких є пере­вірка та оцінювання репродуктивних знань з курсу.

Екскурсія. Можна сформулювати кілька основних цілей екскурсії: показати шляхи використання засобів та методів інформатики як науки в управлінні або на виробництві; зорієнтувати учнів щодо професій, пов'язаних з використанням нових комп'ютерних технологій. Екскур­сія може проводитися до і після вивчення всього курсу інформатики. У першому випадку одна з її цілей — формування інтересу до предмета, в другому — узагальнення знань, їх систематизація, зв'язок з прак­тикою. Екскурсія повинна бути обов'язково підготовленою вчителем: йому потрібно заздалегідь пройти маршрутом екскурсії, з'ясувати і до­мовитися, що і як буде показано, хто конкретно коментуватиме показ. Метою спостереження є конкретна, практична діяльність людей з вико­ристанням комп'ютера під час роботи. Корисно при цьому підготувати перелік запитань, на які учні мають відповісти після екскурсії.

До основних етапів уроку інформатики, як правило, належать такі:

1.   Постановка мети уроку.

2.   Ознайомлення з новим матеріалом.

3.   Закріплення нового матеріалу: а) на рівні відтворення інформації і способів діяльності; б) на рівні творчого застосування і відкриття нового.

4.   Перевірка та оцінювання знань, навичок і вмінь.

Залежно від мети уроку послідовність цих етапів може бути різною або деякі можуть бути відсутніми. Проте для кожного уроку обов'язко­вий перший етап — постановка мети, зокрема і перед учнями.

Структура комбінованого уроку характеризується постановкою і досягненням кількох дидактичних завдань. Традиційною для нього є така структура:

•  ознайомлення з темою уроку; постановка його цілей і завдань;

•  перевірка домашнього завдання;

•  перевірка знань і вмінь учнів з пройденого матеріалу;

•  подання нового матеріалу;

•  первинне закріплення матеріалу, що вивчався;

•  підведення підсумків уроку і постановка домашнього завдання. Структура уроку подання нових знань визначається його основною

дидактичною метою (введення понять, встановлення властивостей об'єктів, що вивчаються, побудова правил, алгоритмів, програм) та включає такі пункти:

•  повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

•  підготовка до вивчення нового матеріалу за допомогою повторен­ня і актуалізації опорних знань;

•  первинне осмислення і закріплення нового матеріалу;

•  постановка домашнього завдання;

•  підведення підсумків уроку.

Основна дидактична мета уроку розвитку і закріплення умінь та навичок — формування певних умінь і навичок. Структура даного уроку:

•  перевірка домашнього завдання; уточнення напрямів актуалізації матеріалу, що вивчався;

•  узагальнення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

•  відтворення матеріалу, що вивчався, та його застосування в стан­дартних умовах;

•  перенесення одержаних знань і їх первинне застосування в змі­нених умовах з метою формування вмінь і навичок;

•  підведення підсумків уроку;

•  постановка домашнього завдання.

Структура уроку систематизації і узагальнення знань:

•  постановка мети уроку і мотивація навчальної діяльності учнів;

•  відтворення і корекція опорних знань;

•  повторення і аналіз основних алгоритмів, означень, правил;

•  узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і виконання практич­них завдань;

•  засвоєння основних ідей і теорій на основі широкої системати­зації підсумків уроку.

Ефективність уроку визначається мірою адекватності остаточних результатів і мети. Важливо оцінити не тільки знання, вміння і навич­ки як такі, а й шляхи їх здобуття: шляхом передавання навчальної інфо­рмації з подальшим закріпленням учителем або навчання дітей власної діяльності щодо оволодіння змістом навчального предмета на основі їхньої самостійної діяльності.

Вибір методів навчання, організаційних форм і засобів залежить від поставлених цілей уроку. При цьому кожному методу і прийому мають відповідати певні організаційні форми діяльності учнів на уроці.