Активізація пізнавальної діяльності шляхом впровадження інтерактивних технологій
Активізація пізнавальної діяльності шляхом впровадження інтерактивних технологій
У роботі подано теоретичний, методичний і практичний аспекти проблеми використання інтерактивних моделей, форм і методів організації навчальної роботи учнів початкової ланки на уроках
У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...», а Закон України «Про загальну середню освіту» стверджує: «Завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань».
Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового. Те, що було гарним учора, не є актуальним сьогодні.
Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основами наук. З перших днів дитини у школі треба вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання з радістю. Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів. Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально - виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється у запитаннях, діях. Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності. Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.
Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.
З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.
Оновлення змісту освіти сприяє трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості.
Слово «технологія» - грецького походження й означає «знання про майстерність». За визначенням ЮНЕСКО, технологія - це «системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням уважає оптимізацію форм освіти». Інноваційна освітня технологія - сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об'єднаних єдиною метою, добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу.
Інтерактивне навчання - це, насамперед, діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Інтерактив - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.
Пізнавальний інтерес - це один із важливих мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального навчання робота навіть у слабких учнів відбувається продуктивно. Пізнавальний інтерес за умов правильної організації педагогічної діяльності учнів та системності повинен впливати на розвиток дитини.
Пізнавальний інтерес - це міцний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджувала «Смертельний гріх учителя - бути нудним». Тому потрібно надавати перевагу тим методам, що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань. Тільки вміле їх поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.
Інтерактивні технології та методи навчання
«Асоціативний кущ»
Серед інтерактивних методів навчання вчителі початкових класів віддають перевагу методу побудови «асоціативного куща».
Зупинімось детальніше на методі побудови «асоціативного куща». На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім - другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається».
Цей метод універсальний, адже може використовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.
На уроках читання побудова «асоціативного куща» може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.
На уроках мови побудова «асоціативного куща» також може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.
Під час вивчення теми «Грунт. Значення та охорона грунтів» учитель, пояснюючи, проводить досліди з метою визначення складу грунту. У підсумку будується «асоціативний кущ».
«Мікрофон»
Технологія «Мікрофон» надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію.
Правила проведення:
Говорити має тільки той, у кого є «символічний» мікрофон;
подані відповіді не коментуються і не оцінюються;
коли хтось висловлюється, решта не має права перебивати, щось говорити, вигукувати з місця.
Робота в парах
Роботу в парах можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Серед них можна назвати такі:
обговорити текст, завдання;
узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до будь-якої навчальної діяльності;
зробити аналіз чи редагування письмової роботи одне в одного;
проаналізувати разом проблему, вправу;
протестувати її оцінити одне одного;
дати відповіді на запитання вчителя;
порівняти записи, що зроблені в класі.
Робота в групах
Робота в групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, відпрацювання прийомів активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів). Роботу в групах слід використовувати тоді, коли необхідно розв'язати проблему, з якою важко впоратись індивідуально та коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді.
Під час створення груп рекомендується об'єднувати в одній групі учасників із різними рівнями підготовки та досвіду з питання, що розглядається, оскільки в різнорідних групах стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних боків.
Методична література містить сформульовані на основі досвіду інтерактивного навчання загальні правила роботи в групах:
кожний учасник за бажанням має можливість висловитися;
усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;
обговорюються ідеї, а нелюди, що їх висловили;
усі учасники роблять зауваження стисло й по суті;
усі конфлікти, що виникають, розв'язуються мирним шляхом із урахуванням інтересів учасників і правил роботи;
усі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу;
після завершення групової роботи її результати повинні бути презентовані іншим групам.
Наприклад, на уроці «Моя Батьківщина - Україна» групову роботу можна організувати таким чином.
Учні об'єднані у З групи:
1 група - поети;
2 група - художники;
3 група -ерудити.
Завдання:
1 група - скласти віршик про Україну;
2група - намалювати малюнок за темою «Моя Батьківщина»;
З група - розгадати кросворд.
Групування учнів класу.
Групування - це метод створення пар або підгруп для дискусій, «мозкового штурму», рольових ігор, розв'язання проблем або іншої подібної діяльності
під керівництвом учителя. Групування може мати сенс у будь-який момент під час уроку. До того ж, ця діяльність допоможе отримати задоволення від роботи, створити дружні стосунки та додати учням енергії.
Привітання: запропонуйте кожному з учнів пригадати цифру - один, два, три, - яка кому подобається. Нехай не називають її решті.
Тепер нехай знайдуть своїх «нумерологічних «духовних» братів і сестер»: нічого не кажучи, нехай потиснуть одне одному руки. («Якщо моє число один, я тисну вашу руку один раз» тощо.) Ті, у кого однакове число, об'єднуються і продовжують шукати інших людей із таким самим числом.
Нумерація: запропонуйте дітям перерахуватися, використовуючи стільки номерів, скільки груп ви хочете утворити. Це найшвидший спосіб об'єднання в групи.
Групування за ярликами: учитель роздає дітям заздалегідь підготовлені номери (набори двійок, трійок, четвірок та ін.). Учням пропонують знайти товариша або підгрупу з такими самими, як у нього (у неї) ярликами.
Відомі персонажі: перед заняттям учитель обирає відомі всім групи персонажів і записує імена відповідних героїв на картках, які навмання роздаються дітям. Тоді кожен учень шукає інших персонажів зі своєї групи.
Правила групової роботи:
Кожен учасник має можливість висловитися, якщо в нього є бажання.
Усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними.
Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили.
Усі учасники роблять суттєві зауваження коротко.
Кожен учасник, навіть, захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників.
Усі розбіжності, конфлікти, що виникають під час роботи, розв'язуються мирним шляхом, з урахуванням інтересів учасників і правил роботи.
Усі учасники намагаються створити відкриту, ділову, дружню атмосферу.
Під час роботи в малій групі з п'яти осіб учасники можуть виконувати такі ролі:
ведучий (посередник-організатор роботи групи);
секретар (записує результати роботи);
доповідач (представляє результати роботи групи решті груп);
спостерігач (аналізує індивідуальну поведінку членів групи, визначає, як члени групи можуть упоратися з проблемами, що виникають під час роботи);
хронометрист (стежить за часом, призначеним для групової роботи).
Правила роботи в групах:
Перед початком роботи розподілити ролі.
Уважно читати завдання-інструкцію(слухати).
Говорити по черзі, не перебивати одне одного.
Дотримуватися відведеного часу.
Презентувати роботу може командир групи.
Давати можливість презентувати дослідження всім членам групи.
Дотримуватися правила піднятої руки.
Працювати так, щоб не заважати іншим.
«Мозковий штурм»
«Мозковий штурм» є відмінним методом для використання досвіду учнів із метою розв'язання проблем та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для «мозкового штурму», яких потрібно дотримуватись.
«Мозковий штурм» найкраще спрацьовує в групах у кількості 5-7 осіб.
Основні ознаки
Чітко визначте проблему або тему для «мозкового штурму». Працюйте в колі.
Оберіть лідера, який веде обговорення і заохочує появу нових ідей. Він повинен заохочувати кількість, а не якість ідей.
Щоб збільшити появу нових ідей, ви можете надати учням певний час на роздуми і після декількох хвилин розпочинати знову.
Правила «мозкового штурму»
Жодної критики!
Запозичення інших ідей є нормальним явищем.
Бажаною є велика кількість ідей.
Оцінювання відбувається згодом.
Щоб удосконалити якість ідей, надайте дітям час для того, щоб вони написали свої ідеї спочатку індивідуально.
Діліться ідеями циклічно, коли окремі учасники або групи розповідають про одну ідею по черзі та ідеї не повторюються.
«Мозковий штурм» може бути проведений у двох групах - тоді кожна група поширює список, який складається зважаючи на списки інших.
«Мозаїка»
Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати до таблиці ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця.
Цей метод можна застосовувати під час вивчення теми «Корисні копалини» на уроці природознавства у З класі.
На одному уроці вивчаються такі корисні копалини, як граніт, вапняк, пісок, глина. На початку уроку дітям необхідно чітко поставити завдання про те, що вони повинні занотувати:
властивості корисної копалини;
де її видобувають і як;
як її використовують.
Разом слід накреслити таблицю, яку діти заповнюватимуть під час опрацювання своєї статті та обміну інформацією.
Кінцевий результат цього уроку - складена таблиця в кожної дитини.
Висновки
Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їхня перевага полягає в тому, що учні засвоюють рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінювання), у класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію у засвоєнні знань, зростає їхній інтерес у сприйманні знань. Значно підвищується особистісна роль учителя - він є лідером, організатором. Але необхідно зазначити, що проектування і проведенням уроків за інтерактивними технологіями потребують, перш за все, компетентності в цих технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.
Суспільству майбутнього потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціалом. Не менш важливими будуть такі їх якості, як висока моральність, особистісна відповідальність, внутрішня свобода, налаштованість на максимальну самореалізацію, здатність досягати високої мети раціональним шляхом і коректними засобами.
Система освіти як частина суспільної системи перебуває під впливом багатьох сил, одні з яких потребують структурних змін у ній, інші - змістових, технологічних. Сучасний етап системи освіти не задовольняє багатьох, хто в ній працює. Неабиякі можливості для якісних змін в освіті пов'язані з інтенсивним розвитком засобів комунікації та Інформаційних технологій.
Особливо значущим с формування компетентності педагога, його особистісно-професійних якостей, здатності жити і працювати в Інноваційному режимі: прийняти і зрозуміти нове, опанувати інноваційну ситуацію.
Професіоналізм педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливим є забезпечення нової якості освіти.
З точки зору інноваційної педагогіки, новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження навчання, самостійного життя.
Оптимальним є цілісний погляд на освіту як на головний механізм соціального кругообігу якості.
Якість особистості людини (те, що закладає педагог у самовиховання й виховання дитини)
Якість життя
Якість культури
Якість виробництва
Якість культури екологічного середовища (залежить від культури застосувань знань)
Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив наводять на думку, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські інтелектуальні, духовні, соціальні позиції. Педагог із зашкарублими знаннями, байдужий до пізнання й використання у своїй діяльності нового, формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто може стати успішною особистістю.
Із розвитком цивілізації постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.
Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Щодо особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:
відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, що передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;
відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;
відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».
Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її прана на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.
Розвиток інноваційних процесів в освіті на сучасному етапі є об'єктивною закономірністю, що зумовлюється: інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект; гуманістично зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу; необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та активної діяльності у нових соціально-економічних умовах. У зв'язку з цим винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога.
Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий підхід, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.
Залучення педагога до інноваційної діяльності може бути наслідком дії різноманітних чинників. Часто до неї спонукає їх невдоволеність методиками, результатами особистої праці, освоєння нових знань, особливо у суміжних сферах, осмислення та якісно нове бачення особистої життєвої місії, іноді - творче осяяння, яке, як правило, є результатом тривалого пошуку й аналізу здобутого на цьому шляху. Певною мірою є ефективним і зовнішній організаційний вплив, тобто цілеспрямоване використання різноманітних форм залучення педагога до інноваційної діяльності, до яких належать:
організація наукового семінару з найактуальніших проблем, що постійно діє, над якими працюють педагоги навчального закладу;
стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах;
Формування творчих та пізнавальних здібностей учнів з використанням технології розвитку критичного мислення
Найвиразнішою ознакою українського освітнього сьогодення є вихід на цінності компетентнісно орієнтованої освіти. Основна мета реформування початкової мовної освіти полягає в запровадженні компетентнісного підходу до навчання мови, який передбачає формування її молодших школярів комунікативної компетентності. Сьогодні у теорії та практиці навчання мови в початкових класах особливо гостро стоять проблеми розвитку зв'язного мовлення, творчих здібностей школярів.
Упровадження нових освітніх технологій особистісно орієнтованого навчання на уроках читання, на мою думку, - це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота, що пробуджує у дітей інтерес до знань і сприяє емоційному, духовному та інтелектуальному розвитку школярів. Однією з інноваційних технологій, що допомагає учневі не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення.
Розвиток критичного мислення стає дуже актуальним під час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв'язання проблем, значну частину яких неможливо передбачити. Саме тому очевидною є життєва необхідність критичного мислення для вітчизняної освітньої системи.
Лише таким чином можна міркувати про розвиток демократії відповідно до вимог світового суспільства.
Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має перебувати учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.
Розвиток критичного мислення - це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а й у повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки - це твої дії та дії твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично - означає правильно поставити запитання, спрямувати увагу в правильне русло, вчити робити висновки та знаходити рішення. Для того щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідним є розумне керівництво з боку вчителя.
Моя мета: створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини; надати можливість кожному вихованцеві відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили; допомогти дитині зрости в умовах успіху; дати відчути радість від здолання труднощів; допомогти зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, завжди необхідно докласти зусиль. І тоді успіх супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності, виникає почуття компетентності.
Наведу деякі прийоми створення «ситуації успіху»:
1. «Радість класу» - емоційний відгук оточуючих на успіх учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного, позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.
2. «Ліній горизонту» - перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на складнішому рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.
3. «Авансування» - учитель підчас індивідуальної роботи виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає аналогічне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.
Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання - відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді міцна пам'ять, гостре око, гарний смак, образне мислення. На уроці важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків певних висновків. «Роби, як ми, роби краще нас!» - ось девіз уроків із використанням технології критичного мислення. Створення ситуації успіху, віра в дитину та врахування її індивідуального стилю діяльності найпродуктивніше впливає на мотивацію навчальної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращим, ніж учора!» Лише таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.
Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, підчас навчального пронесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній світогляд, а з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвішаються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нові, задовольняючи свої потреби в пізнанні. Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках я будую у такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Я намагаюся зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. «Важких наук немає. Є лише важке викладання».
Дитині має бути зрозумілою мета завдання, і тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи. Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один із принципів методики сучасного уроку. Однак, інтерес не має нічого спільного з розважальністю, що не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і водночас захоплювали як своїм змістом, так і способом викладання. За роки навчання в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, що характерні для місця проживання дітей.
До уроків природознавства я добираю вправи стимулювання пізнавальної активності учнів. При цьому даю дітям можливість вільно висловлювати свої припущення, а потім критично аналізувати і відбирати правильні відповіді. Головне - не кінцева відповідь, а сам процес розумової роботи, різні варіанти досягнення результату. Природа пошуку в усіх випадках одна: дати відповідь на питання «як?», «чому?», виявити допитливість.
Критичне мислення починається з питань й з'ясовування проблем, які необхідно розв'язати. Складність навчання критичного мислення полягає в тому, щоб допомогти учням роздивитися безкінечну різноманітність проблем, що нас оточують. «Лише коли б'єшся з конкретною проблемою, відшукуючи власний вихід зі складної ситуації, учень дійсно мислить».
Дуже важливим є стимулювання пізнавальної діяльності учнів на уроках математики. Пріоритетним напрямом у моїй роботі є розвиток логічного мислення й математичного мовлення. Для вдосконалення обчислювальних навичок намагаюся добирати цікавий і пов'язаний із життям матеріал, що спрямований на формування життєвих компетенцій учнів, а саме:
дидактичні та сюжетні ігри;
задачі у віршах;
задачі-жарти;
ребуси;
ігрові та цікаві ситуації;
корисні вправи «Цікава математика в царстві геометричних фігур».
Усі ці нестандартні завдання передбачають оригінальне розв'язування, вибір раціональних способів дослідження, порівняння, а також потребують від кожного учня вищого ступеня творчої активності, гнучкості мислення.
Критичне мислення прагне до переконливої аргументації. Кожна аргументація містить у собі три основних елемента:
твердження;
доводи;
докази.
Це мислення соціальне. Коли ми дискутуємо, читаємо, обмірковуємо, обмінюємося думками, ми уточнюємо і поглиблюємо свою класну позицію.
Тому я, працюючи в руслі критичного мислення, на уроках читання приділяю значну увагу інтерактивним формам і прийомам робот, що сприяють розвитку читацьких навичок молодших школярів. Досвід 17-ти років роботи у молодших класах поступово привів мене до розуміння, що клас не є однорідною безликою масою з єдиною дум кою та однаковим світосприйняттям. Клас - це тимчасовий колектив особистостей, неповторних індивідуальностей, тому необхідно, щоб учитель був гарантом права маленької людини на індивідуальність. Такий підхід, що виражений терміном «особистісно орієнтоване навчання і виховання», є компонентом педагогічної ідеї В. О. Сухомлинського - ідеї гуманізації школи. Ця ідея є особливо актуальною сьогодні - у непростих умовах техногенного та інформаційного перевантаження і ринкового середовища, де часто втрачається, губиться гуманне, людяне, духовне.
Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень повинен володіти певними якостями:
гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;
самостійно і критично мислити;
уміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального розв'язання;
усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в навколишньому середовищі;
бути здатним генерувати нові ідеї;
творчо мислити;
уміти працювати з інформацією;
бути комунікабельним, контактним, уміти працювати у колективі, різних ситуаціях;
уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.
У своїй роботі я намагаюся дотримуватись принципів диференціації та індивідуалізації навчання. На моє переконання, позитивних результатів у втіленні ідеї гуманізації навчання і виховання на основі особистісно орієнтованого підходу можна досягти лише за таких умов:
застосування інновацій у навчально-виховному процесі;
психолого-педагогічний моніторинг із метою вивчення інтересів, стану здоров'я дітей;
індивідуальний вибір обсягу розумового і фізичного навантаження;
комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на особистість.
Ураховуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, я розподіляю учнів на різнорівневі групи, в яких діти мають можливість працювати на тому рівні, який для них сьогодні є можливим і доступним.
Одним із ключових компонентів моєї роботи є навчання читання - процесу, що є основою отримання знань із будь-якого предмета. Саме через книгу дитина вчиться сприймати навколишній світ, отримує знання про нього.
Як і багато інших вчителів, я стикаюся з проблемою: навчившись грамоти, учні нелегко опановують мистецтво свідомого читання. Цей процес відбувається дуже нерівномірно, зважаючи на неоднакові моторно-психологічні властивості різних учнів. Тому на уроках читання я враховую такі фактори:
загальний рівень класу;
рівень кожного учня;
сприйняття читацького матеріалу класом в цілому та кожним окремо.
Урахувавши ці фактори, я намагаюсь добирати такі дидактичні методи і прийоми, що є найоптимальнішими для цього класу, а також для кожного учня окремо.
Кожен урок читання складається з таких елементів і завдань.
1. Актуалізація знань
вправи на дихання; артикуляційні вправи: вправи на темп читання;
вправи на тембр читання; вправи на висоту голосу; вправи на правильність;
вправи на свідомість; вправи на мелодику.
2. Робота з новим текстом на уроці
Ознайомлення; багаторазове читання з різними видами завдань; вибіркове читання; доведення думки словами з тексту; діалоги; багаторазове механічне перечитування («ланцюжок»; у парах; «буксир»; «коректор»; скоромовка; «дощик»; «сонечко»; «ну, постривай!»).
3. Закріплення отриманих знань
Читання за особами; виділення і перечитування найголовнішого в тексті; характеристика героїв; визначення частини, яка виражає головну думки тексту; поділ тексту на смислові частини.
Домашні завдання добираю за принципом доцільності: такі, що містять елементи творчості.
Важливою педагогічною умовою формування критичного мислення учнів є створення зацікавленості та доброзичливої співпраці на уроці, активне залучення до парної та групової роботи . Вже починаючи з дитячих років дитину необхідно привчати формулювати свої думки, оцінні судження, переконання, незалежно від інших. Тобто, мислення може бути критичним лише тоді, коли воно має індивідуальний характер. Для розвитку позитивної самооцінки дитини молодшого шкільного віку надзвичайно важливим є відчуття, що вона в результаті самостійного пошуку дійшла висновку, який сприймається як правильний іншими членами колективу та вчителем.
Технологія формування та розвитку критичного мислення є однією з інноваційних педагогічних технологій, що відповідає вимогам Національної доктрини розвитку освіти України щодо переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, які трансформуються в компетенції.
Системне запровадження цієї технології в школі сприяє тому, що учні поступово опановують її не лише як навчальну технологію, вміння самостійно вчитися, критично мислити, але й використовувати свої знання у повсякденному житті. А саме початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку виховання особистості сучасної молодої людини.
Література
1. Вукіна Н.В., Дементієвськаа Н.Л., Суизенко І. М. Критичне мислення: як цього навчити: Науково-методичним посібник / За наук. ред. О. 1. Пометун. -Х„ 2007.-190 с.
2. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології.- К.: Академвидав,2004.
3. Евдокшюв В.И., Олейник Т.А., Горькова С. А. Практикум по развитию критического мышления.- X.: Торнадо,2002,- 144 с.
4. Тягло О. В. Критичне мислення,- X.: ВГ «Основа», 2008,- 190 с.
5. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр-5,2007.-255 с.
6. Сучасний урок у початковій школі. 33 уроки з використанням технології критичного мислення / Упор. Г. О. Ярош, Н. М. Седова.- X.: ВГ «Основа»,2005.
Автор: Юріна О. А., учитель початкових класів, Шепетівський НВК № 2 Хмельницької обл.
ТЕХНОЛОГІЯ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДІВ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС У ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖАХ
Інтенсивні соціально-економічні зміни, характерні для сучасної України, потребують перегляду науково-методичних підходів щодо функціонування освітніх закладів з метою оптимізації їх діяльності. Однією з умов діяльності шкіл нового типу є забезпечення гуманізації навчально-виховного процесу. В основу такого підходу покладені положення гуманістичної психології (Р. Мей, А. Маслоу, К. Роджерс та інші), які передбачають підтримку і розвиток кожної особистості.
Реалізація гуманістичних принципів навчання буде здійснюватися шляхом використання різних методів, форм, прийомів взаємодії вчителя з учнями. Важливу роль в цьому процесі відіграють інтерактивні методи навнчання, побудовані на основі стратегії партнерства викладача та студента.
У даній статті ми пропонуємо технологію впровадження методів інтерактивного навчання (МІН) в освітній процес у педагогічному коледжі. Запропонована нами технологія впровадження та застосування методів інтерактивного навчання досить проста й заснована на поступовому опануванні МІН. Принципово вона перекликається з "еволюціонуючою" (М.В.Кларін) послідовністю розвитку активності учасників дискусійних занять, яка включає етапи роботи: з викладачем в ролі ведучого, потім зі студентами в цій ролі, а, у результаті, без ведучого.
У нашому дослідженні, технологія впровадження розуміється як поетапне, логічно збудоване використання МІН від найбільш простих до найбільш складних.
Технологія поетапного впровадження МІН включає:
1. Опанування методами інтерактивного навчання за допомогою введення їх в практику проведення занять, що реалізуються в традиційній формі.
2.Розширення використання на заняттях ігрових ситуацій, елементів дискусій, проведення в ігровій формі заліків, захистів курсових робіт, лабораторних робіт.
3.Адаптація дидактичних ігор і введення їх в навчальний процес у вигляді практичних занять, залікових занять, використання на спец. курсах.
4.Адаптація та використання навчальних ділових ігор.
5.Цільова розробка унікальних дидактичних і ділових ігор, ігрових ситуацій та окремих прийомів.
Для ефективного застосування методів інтерактивного навчання, у тому числі й для того, щоб охопити весь необхідний об'єм матеріалу та глибоко його вивчити, педагог повинен ретельно планувати свою роботу:
• використовувати такі інтерактивні методи, які були б адекватними віку студентів та їх досвіду роботи з даними методами;
• дати завдання студентам для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• відібрати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б студентові "ключ" до опанування теми;
• протягом самих інтерактивних вправ дати студентам час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно виконали його;
• враховувати темп роботи кожного студента та його здібності;
• на одному занятті використовувати одну-дві (максимум) інтерактивні вправи, а не калейдоскоп методів інтерактивного навчання;
• провести обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал; можливо акцентувати увагу і на іншому матеріалі теми, прямо не згаданому в інтерактивній вправі;
• проводити експрес-опитування, самостійні домашні роботи по різних темах, яких не торкнулися інтерактивні завдання.
Для здійснення контролю над ходом процесу навчання викладач також повинен:
ü глибоко вивчити матеріал, у тому числі додатковий;
ü ретельно планувати та розробляти зміст і хід заняття: визначити хронометраж, ролі учасників;
ü підготувати питання та можливі відповіді;
ü виробити критерії оцінки ефективності заняття;
ü мотивувати студентів до вивчення конкретної теми шляхом:
- відбору найцікавіших проблем;
- оголошення очікуваних результатів (мети) заняття та критеріїв оцінки роботи студентів;
- повернення уваги студентів до мети заняття та критеріїв оцінки;
ü передбачити різні прийоми для залучення та активізації уваги студентів;
ü грамотно розподіляти ролі в групах, придумуючи ролі;
ü включати вправи-розминки.
Визначивши цілі, зміст навчання та форми організації навчання, можна перейти до вибору адекватних методів навчання, які розуміються як способи включення студентів в спільну з викладачем діяльність по досягненню головної мети – формуванню цілісної професійної діяльності майбутніх фахівців. Вибір методів інтерактивного навчання визначається конкретними умовами навчання та особливостями контингенту студентів.
Те ж саме стосується й засобів навчання, будь то навчальний посібник, аудіовізуальний засіб або комп'ютер.
Представляється, що в умовах педагогічного коледжу питання розробки методів інтерактивного навчання та їх впровадження тісно взаємопов'язані та є двома етапами єдиного процесу активізації навчання.
Сказане ще раз свідчить про найважливішу роль викладача на занятті. Саме від особистого досвіду та майстерності викладача залежить хід і результат заняття. Тільки від його розуміння ситуації, його уміння використовувати її на користь досягнення дидактичної мети заняття залежить, буде воно ефективним чи ні.
Найбільш складне в процесі розробки – придумати ключову, продуктивну ідею. Спосіб вирішення цієї проблеми у кожного свій. Зазвичай використовується два підходи. Перший – моделювання реальної виробничої діяльності або її елементів, виявлення істотних зв'язків, визначення рольових функцій і т.д. Другою – пошук прототипу та його адаптація.
З вищесказаного виходить, що основою успішної розробки заняття є особистий досвід викладача - розробника. Досягти цього досвіду частково можна в результаті підвищення професійного педагогічного рівня. Але школи та тренінги по впровадженню МІН тепер проводяться рідко, а спеціальні курси для розробників інтерактивного навчання реалізовані тільки в одиничних ВНЗ. Причому обидва ці варіанти можуть дати викладачеві тільки теоретичну базу, якийсь початковий поштовх. Інше залежить від його самостійної науково-практичної діяльності. Тільки постійний експеримент і досвід дадуть позитивний результат. Отже, накопичувані у вузах методичні знахідки та різні удосконалення не можуть успішно розповсюджуватися та впроваджуватися без їх правильного та глибокого психолого-педагогічного осмислення [1].
Застосування інтерактивних технологій висуває нові певні вимоги до структури навчальних занять. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів [2]: мотивація (5% заняття), оголошення теми та очікуваних навчальних результатів (5% заняття), надання необхідної інформації (10 – 15%), інтерактивна вправа — центральна частина занять (50 – 60%), підбиття підсумків, оцінювання результатів навчального заняття (15 – 20% заняття).
Особливістю застосування методів інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і професійної діяльності в умовах ринку на заняттях з будь-якого предмета навчальної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей студента замість переказування "готової" інформації, що відповідає вимогам кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Навчальні заняття мають захоплювати студентів, пробуджувати у них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діяльності. Ефективність і сила впливу на свідомість студентів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи конкретного викладача. Література:
1. Вузовское обучение. Проблемы активизации./ [под ред. Бориса Васильевича Бокутя, С.И. Сокоревой, Л.А. Шеметкова, И.Ф. Харламова] – Минск: Университетское образование, 1989. – 108, [2] с.
2. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод.посіб. /Олена Іванівна Пометун, Л.В.Пироженко. [за ред.О.І.Пометун]. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
Уведомите меня о новых комментариях через эл.почту
Актуальність дослідження обґрунтована необхідністю розробки механізмів пріоритетних напрямів розвитку загальної середньої освіти, які визначені Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законом України “Про загальну середню освіту”, Концепцією загальної середньої освіти (12–річна школа), Національною доктриною розвитку освіти.
У цих документах акцент ставиться на розвиток інноваційних освітніх технологій в навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу (ЗНЗ) з метою забезпечення переходу освіти на нову, особистісно-орієнтовану парадигму. Теоретичний і дидактичний аспекти нових технологій навчання вже достатньо розроблені та висвітлені в роботах М.Башмакова, В.Беспалька, Л.Буркової, В.Лозової, Г.Селевка, О.Пєхоти та ін. вітчизняних й зарубіжних вчених. Разом з цим, впровадження зазначених технологій у сучасну педагогічну практику просувається дуже повільно. Це відбувається через недосконалість сучасних технологій управління освіти в цілому та технологій управління процесом впровадження інновацій зокрема.
Перехід світового суспільства до інформаційного з одного боку, та спрямованість на ринкові відносини нашої держави з іншого, створили умови, які зачепили всі сфери життя суспільства, що не могло не викликати потребу для перетворення системи освіти з унітарної (авторитарної, трансляційної) на демократичну, гуманітарну, спрямовану, насамперед, на розвиток кожної дитини – майбутнього члена суспільства. Швидкий розвиток технологій у наш час також ставить перед освітою нові завдання, починаючи від систематизації світових технічних і наукових досягнень на рівні змісту, приведення у відповідність з цим технологій, методів і форм навчання та закінчуючи залученням останніх у сферу освіти з інших, непедагогічних галузей суспільного світового простору.
Разом з прийняттям нової парадигми освіти (гуманістичної, особистісно-орієнтованої), та поширенням педагогічних досліджень, об’єктом яких є оновлені форми навчання, педагогічних методів та технологій інноваційного характеру, розвитком науки управління в цілому, виникла необхідність коригування завдань, що стоять перед розвитком освіти в Україні в цілому та перед загальноосвітніми навчальними закладами зокрема. На сучасному етапі розвитку нові педагогічні технології розробляються у теоретичному й дидактичному аспектах. Разом з цим, активно вивчається досвід зарубіжних науково-практичних педагогічних розробок та інновацій. Насамперед, можна виділити роботи Ю.Бабанського, М.Башмакова, В.Беспалька, І.Бома, Л.Буркової, В.Давидова, Дж.К.Джонса, Д. і Р.Джонсона, Дж.Дьюі, Л.Занкова, Г.Іванова, О.Киричука, М.Кларіна, Л.Лісіна, В.Лозової, Дж.Майер, М.Махмутова, Л.Момота, Є.Пасова, О.Пєхоти, Є.Полат, О.Пометун, Р.Реванса, Г.Селевка, М.Скрипника, К.Стоута, Дж.Шнайдера.
Разом з цим, впровадження нових технологій у сучасну педагогічну практику просувається дуже повільно, перш за все, із-за недосконалості сучасних технологій управління освіти в цілому та технологій управління процесом впровадження інновацій зокрема.
Питання управління освіти та управління навчальним процесом у загальноосвітньому навчальному закладі на сьогодні є пріоритетним напрямком вітчизняної педагогічної науки, та розглядаються у роботах вчених: О.Ануфрієвої, Ю.Бабанського, В.Беспалька, В.Бондаря, Т.Борової, М.Гриньової, Л.Даниленко, Г.Дмитренка, Г.Єльникової, Ю.Конаржевського, І.Лєрнера, В.Маслова, О.Моїсєєва, Н.Островерхової, В.Пікельної, М.Поташніка, Р.Реванса, В.Сухомлинського, В.Симонова, П.Третьякова, Н.Тализіної, К.Ушакова, Т.Шамової, І.Якиманської, В.Якуніна, та ін.
Основним проблемам освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці присвячені роботи І.Бома, Л.Буркової, Л.Ващенко, Л.Даниленко, Д.У.Джонсона, П.Дроб’язка, О.Дусавицького, В.Живодьора, О.Козлової, М.Крюгера, Дж.Мейерса, А.Підласого, Н.Погрібної, С.Подмазіна, О.Попової, І.Пригожина, Г.Селевка, К.Ушакова, Н.Федорової, А.Хуторського, Н.Юсуфбекової.
Ці роботи свідчать про те, що науково-педагогічна думка поступово іде шляхом розробки та стимулювання розвитку освіти. Однак, поки що залишаються недостатньо розробленими технології управління процесом впровадження інновацій, які б відповідали сучасним потребам освіти.
Прискорення темпу життя, великий потік знань, що впливає на сучасну людину, потребує від неї вміння швидко знаходити необхідне рішення, використовуючи для цього пошукові методи, користуючись великою кількістю різноманітних джерел інформації. У зв’язку з цим, серед традиційних форм та методик навчання, у педагогічній практиці все частіше використовуються інтерактивні методи. Ця затребуваність пояснюється тим, що таке навчання спрямовано на підвищення пізнавальної активності учнів, посилення діяльнісного підходу в навчанні і реалізацію спільної діяльності, націленої на кооперативну обробку навчальної інформації з виробленням нових знань особисто кожним учнем в оптимальному тільки для нього режимі. Інтерактивні методи навчання досить швидко були визнані вчителями та управлінцями дієвим засобом впровадження нових освітніх технологій. Однак використання їх у практиці загальної середньої освіти поки що фрагментарне, епізодичне, не системне внаслідок нерозробленості відповідних технологій та неготовності більшості вчителів і управлінців користуватися інформаційними технологіями та комп’ютерною технікою.
Все зазначене вище зумовило необхідність дослідження та розробки технологій управління впровадженням інновацій в освіті, які б враховували сучасний стан розвитку суспільства.
Саме тому ми обрали тему дисертаційної роботи:
„Управління впровадженням інтерактивних освітніх технологій в навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу”
Подане дослідження присвячено технології управління впровадженням інтерактивних методик у педагогічну практику загальноосвітніх шкіл.
Вибраний напрямок відповідає комплексній науково-дослідній темі “Підготовка керівника школи в закладі післядипломної педагогічної освіти”, яка досліджується в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України і має реєстраційний номер 0119V004225. Тема дисертації узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 27.04.2003 р.).
Об’єктом дослідження є управління навчальним процесом в загальноосвітньому навчальному закладі.
Предметом – принципи, методи, засоби організації впровадження інтерактивних освітніх технологій в навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу.
Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити модель управління впровадженням інтерактивних освітніх технологій в навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу для підвищення його якості.
У своєму дослідженні ми виходили з припущення того, що використання розробленої моделі управління впровадженням інтерактивних освітніх технологій в навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу на кваліметричних засадах із застосуванням програмних засобів і комп’ютерної техніки сприятиме підвищенню якості навчального процесу через оптимізацію його планування, здійснення поточного регулювання рівня професійної діяльності вчителів і навчальної діяльності учнів та розробку науково-методичних рекомендацій і відповідної підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів.
Виходячи з мети, визначено такі завдання дослідження:
Проаналізувати теорію і практику впровадження інтерактивних освітніх технологій в навчальний процес та виявити зв’язок цього впровадження з тенденціями розвитку сучасного суспільства.
З’ясувати сутність інтерактивних освітніх технологій навчання та виокремити відповідні інноваційні аспекти управлінської діяльності у зв’язку з впровадженням цих технологій в навчальний процес.
Теоретично обґрунтувати, розробити та апробувати модель управління впровадженням інтерактивних технологій навчання та дослідити вплив її використання на підвищення якості навчального процесу ЗНЗ.
Розробити програмні засоби для управління впровадженням інтерактивних освітніх технологій у ЗНЗ та відповідні науково-методичні рекомендації для керівників.
