.

Кожна людина народжується щоб жити… жити під блакитним небом, в злагоді та мирі, жити – щоб продовжувати свій рід та життя на Землі. І ніхто не має права забирати у нас це життя, так само як і ми позбавляти його когось іншого.

 Одна із найстрашніших трагедій ХХ століття – голод 1932-33 років, показала яким жорс­токим та на­діленим лютої ненависті може бути ставлення одних людей до інших.

 Страшна трагедія голоду проявилася внаслідок організованого комуністичним режимом процесу ко­лективізації, що привів до зниження продуктивності сільського господарства. Ті роки не відзначилися й задовільними погодними умовами, що посприяли б одержанню добрих врожаїв зернових та інших куль­тур. Та незважаючи на це РНК СРСР та ЦК ВКП(б) визначили, зокрема для України, непосильний на той час план хлібозаготівлі – 356 млн. пудів зерна.

Народи України, Білорусі, зернових районів Росії, Кавказу, Кубані, Дону, Уралу, Поволжжя, Казахстану та інших регіонів СРСР найбільше відчули лють жорстокого голоду. Страшна трагедія торкнулася всіх. Помирали діти, жінки з малечею на руках, старі та ті, що могли працювати.

Однією із центральних зон Голодомору в Україні була Харківщина. Кількість жертв, що "полягли" від голоду повністю навіть не встановлено. Лише за 3 місяці 1933 року голодною смертю померло понад 600 тис. осіб.

Наше село, як і більшість населених пунктів Харківщини, ця трагедія теж не оминула. Серед нинішніх жителів залишилися одиниці, що в пам'яті можуть відтворити ті події, той страх.

Голод був безжалісний: їли тільки те, що знаходили на вулиці (траву, гнилі буряки та картоплю, шкіри телят, лободу), весняні посіви "знищували" в надії знайти хоч щось поїсти. Не кожен витримував морально. Багато померло від страху та ненависті один до одного, що проявлялася у людей від голоду. Помирали прямо на вулиці. Однак, самотужки тяглися, тяглися до віри у майбутнє. Але яке? Відбирали навіть ті запаси, що людям вдавалося сховати. Обдирали печі, валили погреби… Ті, у кого знахо­дили хоч мізерні запаси хар­чів, відразу велися на роз­стріл. Народ гинув. Та за що?!

В ці дні ми вшановуємо 75-ті роковини пам'яті тієї страшної трагедії.

2008 рік. Яким він буде в історії для наших нащадків – ми не знаємо. Але, вочевидь, ми знаємо що було в ті часи і що несли на собі наші діди та прадіди за чиїсь кровожерливі забаганки. Страшну трагедію не можна зітерти з пам'яті поколінь, не можна її забути. В наших силах терпіння до сьогодення, його тяжких поневірянь. А підтримка людей похилого віку, хоча б словом, може захистити нас та наших дітей від страшних прикладів іс­торії.

21 листопада в Шийківській ЗОШ було вшановано пам'ять тієї страшної трагедії. В рамках Загальноукраїнської акції "За­пали свічку" проведено лінійку "Пам'ять років. Голодомор 1932-33 рр.", яку підготували вч. української мови та літератури І.В. Нєдєлькіна, зав. ШСК Г.В. Нікітенко та завідуюча ШСБ О.М. Устименко. Під час проведення заходу було представлено літературну експозицію, присвячену темі голодомору, про­ведено читання учнівських творів, вшановано пам'ять жертв трагедії хвилиною мовчання.

А.В. Печений

Вчитель Шийківської ЗОШ