КВНЗ «ХАРКІВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»

КАФЕДРА  МЕТОДИКИ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Підсумкова робота

«Методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії»

виконана слухачем  курсів

підвищення кваліфікації вчителів історії та правознавства

Мальованим Валентином Федоровичем, вчителем І кваліфікаційної категорії Шийківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Борівської районної ради Харківської області

Зміст.

І. Вступ _______________________________________________________ с. 3

ІІ. Методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії ____ с. 6

1. Мотивація пізнавальної діяльності учнів ______________________ с. 6
2. Шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії __с. 9

ІІІ. Висновки та пропозиції ________________________________________с. 21

ІV. Список використаних джерел ___________________________________с. 23

І. ВСТУП

Спрямованість української школи на виявлення і розвиток творчого потенціалу всіх учасників навчально-виховного процесу визначено у найважливіших документах, які було створено за роки незалежності. Суттєве реформування системи освіти визначається  Державною національною програмою

„ Освіта”(„Україна ХХІ століття”) (1992), законом „Про освіту” (1996), законом „Про загальну середню освіту” (1999), „Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті” (2001) та пріоритетними положеннями Болонської декларації.

Розбудова української системи освіти на засадах демократизації, гуманізації, цінності особистісного розвитку людини зумовлює особливу  актуальність проблеми методики активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Аналіз науково-методичної літератури та практики викладання історії дав можливість виявити, що історико-педагогічний підхід є підставою для об‘єктивного осмислення тенденцій і суперечностей розвитку методики викладання історії в цілому, розуміння закономірностей її поступу і напрямків подальшого вдосконалення. Зокрема, по-перше, він відображає залежність розвитку пізнавальних інтересів учнів  у процесі вивчення історії  від: а) застосування вчителями як традиційних, так і інноваційних форм і методів навчання; б) використання та розробку відповідних дидактичних матеріалів і засобів навчання з історії учнів. По-друге - є складовою частиною загально-педагогічної професійної підготовки вчителя. По-третє - має свою специфіку, яка визначається особливостями і закономірностями розвитку методики викладання історії, удосконаленням змісту, форм та методів розвитку пізнавальних інтересів та активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Сьогодні педагогічні дослідження, оперуючи психологічною закономірністю про перехід зовнішніх впливів у внутрішній стан особистості, в її свідомість, переживання, призводять до пошуку таких шляхів навчання і виховання, які б ефективно трансформувались в ці внутрішні процеси.

   Пізнавальний інтерес розглядається як джерело самостійного здобуття знань;  він підвищує інтенсивність розумової роботи, мобілізує увагу, знімає втому та сприяє підвищенню якості засвоюваних знань,  їх розширенню і поглибленню

 (Архипов А.І., Бауман Д.Е., Беляєва Н.А., Бондаревський В.Б.,  Дайрі Н.Г., Морозов М.Ф., Морозова Н.Г. та ін.).

Розвитку пізнавальних інтересів учнів, як психолого-педагогічній проблемі,  присвятили свої праці Алексюк А.М., Бабанський Ю.К., Бондаревський В.Б.,      Данилов М.А., Лернер І.Я., Махмутов М.І., Онищук В.А., Підкасистий П.І.,    Скаткін М.Н., Трайтак Д.І., Щукіна Г.І., Костюк Г.С., Крутецький В.А.,       Менчинська Н.А., Морозова Н.Г., Мясищев В.Н., Пономарьов А.Я.,          Рубінштейн С.Л., Ельконін Д.Б., Якобсон П.М., Голант Е.А., Короткова М.В.,      Вагін А.А. та інші педагоги та психологи.

Ряд відомих українських вчених-істориків та методистів зверталися у своїх працях до проблем поглибленого вивчення історії, оновлення змісту шкільних курсів, вдосконалення методики викладання історії, а саме: інноваційні системи, технології та моделі навчання історії, педагогічні інновації навчання історії за комбінованою системою Гузика М., лабораторно-практичні роботи з історії України та ін. (Баханов К.О.), оптимальне поєднання класної, групової та індивідуальної роботи учнів на основі врахування їх пізнавальних можливостей (Булда А.А.), інтерактивні методи навчання історії (Пометун О.І.), методичні засади самостійного навчання, формування історичного мислення, диференціація процесу формування знань на основі структурування змісту навчального матеріалу, особливості вивчення історії учнями середнього та старшого шкільного віку, робота з історичними документами (Сотниченко В.М., Ладиченко Т.В., Малій О.В., Панченко П.П., Турченко Ф.Г.) та ін.

Проблема розвитку пізнавальних інтересів учнів   у процесі вивчення історії  ще не стала предметом спеціального дослідження. Сучасна постановка проблеми зумовлена існуючими суперечностями між: потребами методичної науки в об‘єктивному осмисленні досвіду розвитку проблеми пізнавальних інтересів учнів; досягнутим рівнем дослідження проблеми і необхідністю прогнозування тенденцій національної системи освіти у розвитку методики викладання історії; підготовкою відповідних кадрів у вищих навчальних педагогічних закладах  та реальною педагогічною практикою з розвитку пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення історії України.

Дана робота не  вичерпує всіх аспектів проблеми, а лише розкриває найбільш ефективну для умов сільської школи частину методів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у середніх загальноосвітніх навчальних закладах України на уроках історії.

Предмет дослідження –  методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

ІІ. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

1. Мотивація пізнавальної діяльності учнів

   «Усі викладачі потрапляли в такі ситуації, коли доводилося відчувати свою безпорадність. Ось хоча б такий типовий і сьо­годні приклад — учні не бажа­ють працювати на уроці. Постає питання: як подолати цю про­блему? Вчителі часто говорять, що учні стали прагматичнішими і ро­зуміють, що історія їм буде не­потрібна, отже, і вивчати її не бажають. А що ж ми робимо для того, щоб вивчати історію було цікаво? І, якщо бути відвертим, то треба зізнатись, що в цьому напрямі в нас мало здобутків. На жаль, ми дуже мало знаємо про мотивацію навчання і ще менше про те, як теоретичні набутки втілити в реальне життя.

В цьому немає нічого дивно­го, оскільки радянська система ос­віти базувалася на авторитаризмі, отже, педагог не повинен був пе­рейматися тим, наскільки учню цікаво, а мав змушувати його вчити. Відповідно методична на­ука мало дбала про забезпечення вчителів методами створення стійкої мотивації до вивчення історії. Ми частіше карали і при­мушували, аніж намагалися зац­ікавити. Сьогодні на передній план виходить уміння вчителя так зацікавити учнів предметом навчання. Мотивація до навчан­ня є найпотужнішим фактором, оскільки зумовлює успішність. Це встановлений факт.» [9, С. 22].

Справжнє джерело мотивування людини міститься в ній самій.

Знання психологічних особливостей учнів, закономірно­стей розвитку їхньої психіки має важливе значення для правиль­ної організації навчання та підви­щення його ефективності. Як за­уважують психологи, навчальний процес матиме високу результа­тивність, якщо вчитель зуміє за­безпечити мотивацію (спонукан­ня, що викликає активність учнів; тобто процес створення мотивів), врахує особливості уваги, сприй­мання, запам'ятовування та за­кономірності розвитку мислення учнів.

    Вчителю необхідно будувати процес навчан­ня на засадах співпраці, викори­стовувати позитивну мотивацію на уроці: відмічати найменший успіх, найменшу перемогу у зма­ганні із самим собою та іншими, своєчасне відзначення за участь у всіх видах діяльності (заохо­чення, свідоцтва, грамоти, пода­рунки, премії, нагороди тощо).

Навчально-пізнавальні моти­ви потрібно формувати безпосе­редньо в ході навчальної роботи. Ось чому важливого значення набуває те, як ця робота органі­зовується. Основними чинниками, що впливають на формування ста­лої позитивної мотивації до на­вчання, є:

1) зміст навчального матеріалу;

2) організація навчаль­ної роботи;

3) колективні форми навчальної роботи;

4) оцінка на­вчальної роботи;

5) стиль педаго­гічної роботи вчителя.

   Отже, залежно від того, яким чином учитель побудує зміст, організацію, оцінку і стиль пе­дагогічної роботи, відповідно учні будуть або вмотивовані до навчан­ня, або — ні. Стосовно побудови змісту навчання слід зауважити, що, подаючи навчальний мате­ріал, слід враховувати потреби школярів певного віку, а саме: потребу у постійній діяльності, у тренуванні різноманітних функцій, у тому числі й психіч­них — пам'яті, мислення, уяви; потребу в новизні, емоційному насиченні, потребу в рефлексії, самооцінці та ін. Тому навчаль­ний матеріал має подаватись у такій формі, щоб викликати у школярів емоційний відгук, за­чіпати їхнє самолюбство, тобто бути достатньо складним, таким, що активізує пізнавальні психічні процеси, гарно ілюстрованим.

Навчальний матеріал має спи­ратися на вже засвоєні знання, водночас містити інформацію, що давала б можливість не лише до­відатися про нове, а й обміркува­ти минулі знання й досвід, дізна­тися про відоме з нового боку.

   Таким чином, забезпечення мотивації є необхідною перед­умовою активізації пізнавальної діяльності учнів, їх ефективного навчання.

   Історичний матеріал стає цікавим і важливим, коли учень розуміє, навіщо він потрібний, які завдання він дає можливість розв'язати.

Таким чином, прийоми, які дають можливість активізувати учнів, тобто задіяти їхні внутрішні стимули, полягають у створенні ситуацій, у яких учні повинні:

• відстоювати власну думку;
•  брати участь у дискусіях та обго­вореннях;
• ставити запитання своїм товари­шам та вчителям;
• рецензувати відповіді товаришів;
• оцінювати відповіді й письмові роботи товаришів;
• займатися навчанням відстаючих;
• пояснювати слабшим учням не­зрозумілі місця;
• самостійно обирати посильні зав­дання;
• знаходити кілька варіантів мож­ливого розв'язання пізнавального зав­дання (проблеми);
• створювати ситуації самопере­вірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;
• розв'язувати пізнавальні завдан­ня шляхом комплексного застосування відомих їм способів вирішення.

Підсумовуючи, можна виділи­ти такі способи й шляхи форму­вання сталих пізнавальних інтересів:

• захоплюючий виклад;
• новизна навчального матеріалу;
• історизм;
• зв'язок знань із долями людей, які їх відкрили;
• показ практичного застосування знань у зв'язку із життєвими планами й орієнтаціями школярів;
• використання нових нетрадицій­них форм навчання;
• чергування форм і методів на­вчання;
• проблемне навчання;
• евристичне навчання;
• навчання за допомогою комп'ю­тера;
• застосування мультимедіа-систем;
• використання інтерактивних ком­п'ютерних засобів;
• взаємне навчання (у парах, мікро-групах);
• тестування знань, умінь та нави­чок;
• показ досягнень учнів;
• створення ситуацій успіху;
• змагання (із товаришами по кла­су, самим собою);
• створення позитивного мікроклі­мату в класі;
• довіра до учня;
• педагогічний такт і майстерність;
• ставлення педагога до свого пред­мета й учнів;
• гуманізація шкільних стосунків та ін.

    Отже, готуючи навчальне за­няття, вчитель має поміркувати над такими запитаннями: які прийоми та способи мотивуван­ня я використаю під час роботи з учнями? Які вони мають мо­тиви до навчання (або не мають)? Як ці мотиви можна використа­ти або змінити? Які альтернативні стратегії можна використати у випадку, якщо план не спрацює?

2. Шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії

    Формування нового типу особистості потребує пере­ходу школи від інформа­ційної до діяльнісної моделі на­вчання. З огляду на це постає проблема застосування таких тех­нологій навчання, які б забезпе­чували самостійну пізнавальну діяльність учнів, відповідали ба­зовим потребам.

  «Технологія моделювання до­помагає створити умови для ре­алізації індивідуальності кожно­го учня; дає можливість дитині спробувати себе в різних видах діяльності, набути вмінь, які ста­нуть основою самопізнання, ви­явлення і розвитку творчого по­тенціалу, а також розв'язати одну з найважливіших проблем сучас­ної освіти — формування цілісної свідомості особистості» [ 9, С.31].

    Створюючи модель історичної події чи явища, учень виявляє своє прагнення пізнати історичний процес у цілому, дізна­тися про результати спеціальних досліджень та спостережень. Ви­являти своє ставлення до істо­ричної події, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами і явищами вчить ро­бота над вигаданою моделлю.

   Працюю­чи над створенням моделі, вчи­тель навчає школяра бачити нове в добре відомому, показує об'єкт так, щоб дитина здивувалася тому, що відкрилося для неї по новому.

   Нині набули поширення нетра­диційні форми уроків із викори­станням ігрових технологій. На уроках історії застосовуються ігри різних типів. Гра на уроці акти­візує учнів, пробуджує пізна­вальний інтерес, викликає в них емоційне піднесення, підвищує працездатність, яка переходить у творчість. Нове зав­жди породжує цікавість і допит­ливість, завдяки яким учні праг­нуть до нових знань.

  Досвід свідчить, що ігрові тех­нології допомагають учням ста­ти розкутішими, в них з'являєть­ся впевненість.

   Урок-гру можна проводити і під час вивчення нового матері­алу, і для підсумкової перевірки знань, узагальнення та повторен­ня. При цьому обов'язково вра­ховуються вікові особливості дітей

З учнями середнього віку можна проводити уроки - КВК, уроки – подорожі, телемости, змагання, аукціони та ін. Для старших класів більше підходять уроки-диспути, ділові ігри, конференції, вибори…

    Так, урок на тему "Природа і населення Дворіччя" (Додаток А) в 6 класі готувався всіма учнями класу у формі театралізованої вистави, а тому і результат від його проведення був набагато ефективнішим, бо учні не просто опано­вували теоретичний матеріал під час підготовки до проведення даного уро­ку, а й виготовляли одяг, який носили жителі Межиріччя,  глиня­ні таблички для клинопису, працювали з історичними документами, спілку­валися між собою, радилися одне в одним і вчителем, і результат не при­мусив себе чекати-цей урок запам’ятався і в учнів виникла потреба до творчості. Необхідно відзначити, що під час підготовки даного  уроку, а потім і під час його проведення в учнів проявилися вміння, навички і навіть таланти, про які вони й гадки не мали. Бо під керівництвом вчителя вони не тільки опрацювали теоретичний матеріал по темі уроку, а й  заримували необхідну для засвоєння інформацію, а також проявили і таланти виконавців у театралізованому виступі.

    Відомо, що особистість дитини формується і розвивається лише в тому випадку, якщо під час навчання вона є безпосереднім учасником діяльності, в якій пере­віряються на практиці її здобутки, знання, вміння та навички.

Виконанню цих завдань значною мірою сприя­ють інтерактивні технології, які останнім часом на­бувають все більшої популярності при вивченні шкільного   курсу   історії.   Адже   інтерактивне навчання полягає, насамперед, у тому, що органі­зація навчального процесу передбачає залучення до процесу пізнання практично всіх учнів, їхню пост­ійну активну співпрацю за умов, коли кожен шко­ляр робить індивідуальний внесок, коли йде жва­вий обмін думками, ідеями, знаннями, способами діяльності. Основу такого навчання становить активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активізації спілкування між собою, учнів з учителем, між групами учнів.

   Колективна (групова) форма діяльності створює значно кращу мотивацію, ніж індивідуальна. Це відбувається за рахунок підви­щення відповідальності (можли­вої обструкції з боку товаришів), а також за рахунок виникнення установки на змагання, бажання бути не гіршим від інших. Орга­нізація змагання є потужним сти­мулом у навчальному процесі.

 Головним засобом упровадження інте­рактивних технологій є навчання в малих групах, об'єднаних спільною метою, та робота в парах. Це і дискусійне навчання (дискусія, дискусія в стилі ток-шоу, оцінювальна дискусія, дебати, метод «Прес»), це і  кооперативне навчання (робота в парах, ротаційні «трійки», карусель, акваріум), це і ситуативне моделювання навчання (імітаційні ігри, спрощене судове слухання, рольова гра), це і колективно-групове навчання («Мікрофон», «Мозковий штурм», «Ажурна пилка»).

«Інтерактивне навчання в жодному разі не запе­речує усталених підходів у педагогіці до уроку як основної форми організації навчального процесу, з притаманним йому поєднанням фронтальної, інди­відуальної та групової форм навчання, або їх варіа­ціями. Навпаки, воно покликане зробити навчаль­ний процес живим, динамічним, цікавим для обох задіяних у ньому сторін — учителя та учнів. Досяг­ненню цієї мети сприяє й застосування групових форм навчання, для яких характерні такі особли­вості.

• Наявність у всіх учасників спільної мети.
• Поділ праці, функцій та обов'язків.
• Співпраця і товариська взаємодопомога.

Суспільно-корисна діяльність усіх і кожного зокрема.» [ 8, С. 28].

Обсяг виконаної групою роботи завжди більший, ніж окремого учасника чи її частини.

Завдяки об'єднанню зусиль, взаємодопомозі, можливості навчитися вмінню висловлювати власні думки та прислухатися до думки інших, як, власне, і мистецтву творчої співпраці, а також розкриттю індивідуального потенціалу кожного члена мікро-колективу ця форма роботи, безперечно, є надзви­чайно перспективною й ефективною.

Головне завдання вчителя не в тому, щоб передавати готові знання, накопичені людством, а в тому, щоб навчити шко­лярів учитися, сформувати позитивну мотивацію учіння, різнобічні пізнавальні інтереси, здатність до свідомого і самостійного засвоєння знань і вмінь  в умовах проблемної ситуації. Методика проблемного навчання передбачає, інтенсивну розумову роботу учнів шляхом органі­зації проблемного вивчення змісту шкільної істо­ричної освіти, запровадження системи проблемних запитань, задач і завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної, творчої діяльності.

   Проблемна ситуація у навчанні може виступати у формі проблеми, проблемної пізнавальної задачі чи проблемного завдання.

   Слід зауважити, що проблемні запитання, задачі та завдання повинні відповідати змісту і цілям на­вчання; бути складними, нести в собі протиріччя; розглядати широке коло дрібних питань; пропону­вати різні точки зору та оцінки; створювати труд­нощі, необхідні для функціонування проблемної ситуації.

Проблемні ситуації виникають коли учні не знають способу вирішення поставленої задачі чи не можуть дати пояснення новому поняттю, при зіткнен­ні учнів з необхідністю використати раніше засвоєні знання в нових прак­тичних умовах, коли виникає протиріччя між практично досягнутим результа­том виконання завдання та відсутністю у учнів знань для його теоретичного пояснення.

Так, під час вивчення історії України в 11 класі на уроці з темі "Радянсько-німецькі договори 1939 року і західноукраїнські землі урок розпочав з постановки проблемного питання:

"Аналіз подій 1941 року неможливий без розгляду зовнішньополітичної си­туації, в якій Радянський Союз опинився наприкінці 30-х років і, перш за все, ролі радянсько-німецького пакту. Потрібен був цей пакт ? Чи існува­ла йому альтернатива ? Які його наслідки ? Позиції сторін діаметрально протилежні. Одні звинувачують СРСР у "зрадництві" демократичного Заходу та розв’язуванні рук Гітлеру, інші стверджують, що підписавши пакт, Ста­лін поступив мудро, розколов імперіалістичний фронт і виграв час для підготовки країни до відсічі агресії. Хто з них правий ? Це ми і повинні ви­яснити на уроці."

Проте, необхідно пам’ятати про дотримання правил постановки навчальних проблем:

1. Не можна ставити проблему без попередньої актуалізації раніше засвоє­них знань, які пов’язані з матеріалом, що підлягає засвоєнню шляхом ви­рішення проблем.
2. Учні повинні бути навчені прийомам відокремлення відомого від невідо­мого під час аналізу проблемної ситуації та вирішення проблем.
3. При постановці проблеми, якщо вона складна, 11 необхідно розкласти на мережу питань для поетапного вирішення.

4. Учні повинні знати прийоми та правила переформування питань.
5. Навчальна проблема повинна бути посильна та зрозуміла для учнів. Щоб навчити учнів бачити і вирішувати проблему, необхідно постійно го­тувати їх до сприймання та розуміння проблеми, досягти її повного сприйняття та розуміння кожним учнем.

 Проблемне навчання активізує та формує інтерес до навчання, розвиває ініціативу учнів в пізнанні, вчить оцінювати явища і процеси. Але не слід вважати такий підхід до навчання універсальним, єдиним. Необхідно проб­лемне навчання поєднувати і репродуктивним навчанням, тому що у змісті навіть однієї теми є матеріал, що дає можливість створити проблемну си­туацію і елементи знань чисто інформативної спрямованості.

Якість навчання залежить від вміння учнів самостійно здобувати знання, працювати з підручником, історичними документами, історичними картами.

  Навички самостійного мислення потребують, перш за все, самостійної робо­ти з підручником, статистичною таблицею, малюнком, картиною. Учень пови­нен вміти відокремити головне від другорядного, скласти план прочитаного, зробити з нього потрібні виписки, визначити і сформулювати своє відношен­ня до прочитаного, зробити висновки, законспектувати главу книги, брошу­ру, статтю. На підставі вивченого та проробленого матеріалу учень пови­нен підготувати доповідь, скласти тези, викласти підсумки своєї роботи. В цьому учням допомагають пам’ятки, які я роздаю їм в разі необхідності, або учні, беруть їх самі воли в цьому є потреба.

Наприклад, пам’ятка "Як треба конспектувати":

1.Конспект - це виклад головного змісту тексту з виділенням найбільш значущих і цікавих положень.

2. Перед конспектуванням необхідно старанно вивчити твір, що конспекту­ється.
3. Перед тим,  як конспектувати, необхідно скласти план.
4. На початку конспекту необхідно вказати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи, місце та рік видання.
5. Найменування глав та розділів, параграфів роботи, що конспектується, завжди вказуються точно.
6. Виклад тексту дається стисло, але головні думки і аргументи записують­ся докладно.
7. В конспекті можна використовувати цитати.
8. При оформленні конспекту використовуйте підкреслювання, умовні познач­ки, замітки на полях.

Або пам’ятка "Як працювати з параграфом підручника":

1. Прочитай весь параграф, складі цілісну уяву про події, явища що в ньому описуються. Уважно розглянь карти, схеми, ілюстрації.
2. Зверни особливу увагу на виділені в підручнику факти, висновки, ідеї.
3. Склади розгорнутий! план - він підготовку домашнього завдання значно полегшить.
4. Пов’яжи з матеріалом параграфа те, що побачив і почув на уроці, що за­писав у зошиті.
5. Згадай, що ти читав по темі, що вивчається, що бачив у музеях, в кіно­фільмах.
6. Іноді необхідно переглянути параграфи, які вивчалися раніше.
7. Якщо щось здається незрозумілим, або якесь питання зацікавило тебе, звернись до словника, енциклопедії.
8. Перевір, чи знаєш ти матеріал теми, перекажи його, спочатку користую­чись планом, а потім і без нього.
9. Підготуй відповіді на питання і завдання, які вміщені з кінці парагра­фа.

Крім вищевказаних пам’яток є ще пам’ятки:

1. Як працювати з книгою.
2. Як читати газету.
3. Як скласти план,
4. Як працювати з цитатою.
5. Порівняння двох фактів.
6. Характеристика суспільного ладу.
7. Вивчення відносин між класами.
8. Вивчення державного устрою.
9. Характеристика революції.
10. Характеристика селянських повстань.
11. Як рецензувати відповідь.

    Всі ці пам’ятки допомагають учням під час уроку та підготовки домашніх завдань, являються алгоритмами дії в тому чи іншому випадку, в тій чи іншій ситуації і сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів.

    Уявити викладання історії, особливо в старших класах, без вивчення пи­семних джерел взагалі неможливо. Нові історичні документи вимагають їх поглибленого опрацювання, аналізу та активного використання в процесі навчання. Історичний документ повинен бути не тільки додатковим матеріа­лом для виконання різних пізнавальних завдань, а й стати їх основою. Таке залучення документальної бази дає можливість вчителеві урізноманітнити методичні прийоми урочної та позаурочної роботи з учнями, перевірити глибину набутих ними знань, творчо підходити до переносу їх у будь-яку нову ситуацію. Учням такі завдання допомагають в розвитку їхніх інтелектуальних здібностей та у формуванні громадянських рис особистості.

   Використовуючи документи, які вміщені в підручниках історії, можна зро­бити висновок, що завдання до документів спонукають учнів до пошуку від­повіді в самому документі. Учень порівнює щонайменше три точки зору на проблему: автора документу, автора підручника і свою власну, і тільки після цього дає відповідь на запитання. Це робить процес навчання цікавим , творчим, емоційним, розвивальним та особистісно зоріентованим.

   Належну увагу необхідно приділити роботі учнів з таблицями. За допомогою таблиць значно легше відібрати найбільш важливі та яскраві дані про історичні явища і об’єкти в конкретному матеріалі, порівняти їх з аналогічними явищами і об’єктами; виділити основні етапи розвитку історичного явища, по­рівняти його з аналогами; окреслити хронологічну послідовність історич­них явищ чи їх етапів...

В старших класах в основному використовую прийоми роботи з таблицями для систематизації навчального матеріалу під час самостійної роботи учнів на уроці та для виконання домашнього завдання,  коли учні самостійно склада­ють таблицю, а потім роблять відповідні узагальнення, висновки.

Так, учні 10 класу при вивченні теми "Західні демократії" по всесвітній історії складали таблицю "Країни Західної демократії у 1914-1939 рр.":

   Учням було поставлене завдання:

  «Після того,  як буде складена таблиця, дати відповідь на запитання: «Які спільні і відмінні риси були в соціально-економічному,  політичному розвитку цих країн  та їх  зовнішній політиці ?»»

Це завдання не з легких. По-перше ,  його виконання потребує багато часу,  а по-друге, учням необхідно застосувати свої вміння і навички роботи з підручником,  самостійно здобувати знання, відокремлювати головне від дру­горядного і зробити потрібні висновки.

   З метою активізації пізнавальної діяльності учнів  на уроках історії можна використовувати анекдоти. Наскільки важливим джерелом стає анекдот для розуміння культурної атмосфери певного історично­го періоду, свідчить факт наявності величезної їх кількості.

   Історичний анекдот — унікальне джерело наших знань, що містить такі культурно-психологічні нюанси розвитку суспільства, які не знайшли свого відображення в інших письмових пам'ятках.

    Крім власне інструменту психологічної розрядки, анекдот історичного змісту за певних умов може стати повноцінним джерелом історичної інформації, оскіль­ки з моменту свого виникнення анекдоти завжди не­сли певний прихований історичний смисловий кон­текст, що не підлягав офіційному публічному розголо­су.

   Найбільш вдалим місцем істо­ричного анекдоту на уроці видається мотиваційно-організаційний етап навчального заняття. Завдяки своїй емоційно привабливій формі та інтелектуальній парадоксальності анекдот якнайкраще стимулювати­ме роботу учнів над навчальним матеріалом. Історичний анекдот може також стати проблемним завданням, оскільки для свого розумін­ня вимагає знання певних історичних фактів.

Кожен із історичних анекдотів супровод­жується запитаннями, що полегшують учням історич­ний аналіз та інтерпретацію джерела.

До теми «Громадсько-політичне життя в Україні в 30-ті роки»

1.    Чужинець запитує радянського громадянина:

• Як поживаєте?
• Як пасажири в автобусі...
• ??
• Одні сидять, а інші трусяться.

Запитання: Які емоції і почуття домінують в свідо­мості людини, що живе в тоталітарному суспільстві, згідно з поданим історичним джерелом? Як анекдот характеризує психологічну атмосферу 30-х років в Ра­дянському Союзі? Як ви розумієте заключну фразу «Одні сидять, а інші трусяться»?

2. — Чому в СРСР немає повені?

— Тому що все населення набрало води в рот.
Запитання: На порушення якого права людини вказується в цьому історичному джерелі? Які ще пра­ва людини порушувалися в тоталітарній державі?

Майже за кожним історичним діячем тягнеться цілий шлейф анекдотів, що відображають реакцію суспільства на його дії. Кількість анекдотів, складе­них про історичну особу, є мірилом не тільки оригі­нальності її характеру, а й проявом впливу цього діяча на свою епоху.

До теми «Роки «застою» (1964-1985)»

 1. Товаришу Брежнєв, ви стали генсеком. Як вас треба називати? - Можете просто: Ілліч.

  Запитання: На яку з характерних ознак тоталітарної держави вказує даний анекдот ? Поясніть свою точку зору.

2. Що  таке: чотири ноги, сорок зубів? - Крокодил. - А сорок ніг, чотири зуба? - Брежнєвське політбюро.

   Запитання: Чому в анекдоті брежнєвське політбюро ЦК КПРС характеризується саме так, а не інакше ? Чи могла молода людина  стати членом політбюро ЦК КПРС ? Поясніть свою точку зору.

   Механізм виникнення анекдотів повною мірою не відомий, але ми знаємо одне — щоб анекдот став по­пулярним, в ньому повинна йти мова про речі, які стосуються всього суспільства.

   Сучас­не життя досить складно уявити без використання комп'ютерної техніки. Наш час — це епоха по­стійних змін у технологіях, зок­рема в освітніх, а використання персонального комп'ютера (ПК) є стрижнем інформаційних тех­нологій навчання. В умовах ла­виноподібного збільшення кількості нової інформації тра­диційні підручники просто не встигають забезпечити виконан­ня таких освітніх завдань, як оновлення змісту освіти, забез­печення особистісно орієнтовано­го навчання, активізація проце­су розвитку творчих здібностей, умінь та навичок учнів, застосу­вання набутих знань для розв'я­зання нетрадиційних завдань.

«Сучасні комп'ютерні техно­логії дають можливість учителю в процесі підготовки уроку якіс­но поліпшити процес викладан­ня матеріалу. Для найефективні­шого навчання й актуалізації знань учнів з'явилася можливість структурувати навчальний мате­ріал і системно викладати його. У процесі спільної роботи над навчальним матеріалом з вико­ристанням комп'ютерних техно­логій та Інтернет-ресурсів сучас­на школа впритул підходить до реалізації ідеї «педагогіки співпраці». Об'єднання зусиль учнів і вчителів дає можливості якнайкраще розкрити індивіду­альні особливості кожної дити­ни, зацікавити її, позначити гли­бину досліджуваної проблеми, досягти взаєморозуміння» [7, С. 5].

Зрозуміло, що інформатизація навчального процесу передбачає певний рівень комп'ютерної гра­мотності учителів та учнів.

На підставі досвіду роботи можна виділити такі форми організації роботи з використан­ням комп'ютера на уроці історії.

1. Вивчення теми уроку учнями самостійно або в парах з допомо­гою певного програмного забезпе­чення. Це ж стосується і виконання певного завдання. Роль учителя при цьому — спрямування роботи в пев­ному напрямі, корекція діяльності учнів.
2. Використання на уроці муль­тимедійних можливостей комп'юте­ра, що слугує наочним посібником. Це найпоширеніша форма органі­зації застосування комп'ютера на уроці історії.
3. Використання Інтернету, ком­пакт-дисків для виконання лабора­торно-практичної роботи, проекту, написання реферату, виконання будь-якого творчого завдання.

4. Проведення різноманітних опитувань, тестувань, особливо це стосується тематичного оцінювання, в електронному варіанті.

    Нажаль, програмного забезпечення (ПЗ), придатного для систематич­ного використання в процесі на­вчання, дуже мало.

   Та, незважаючи на це, важливо вико­ристовувати комп'ютерні техно­логії не тільки як наочний по­сібник,  а й для розвитку, на­приклад, уміння складати логічні схеми, розкривати причинно-на-слідкові зв'язки, закономірності подій і явищ громадського жит­тя тощо.

    Сло­вом, усі прийоми, які успішно розроблені в нашій дидактиці, не повинні бути відкинуті й забуті, а якісно поліпшені та ефектив­ніше використані з метою підви­щення пізнавальної активності учнів на уроках історії, що є од­нією із цілей учителя на уроці.

 ІІІ. ВИСНОВКИ

    Методів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії багато. Проте,

ефективність уроку історії залежить в першу чергу від уміло підібраних і ретельно спланованих видів та прийомів роботи з класом, а не від застосованої на уроці їх кількості . Кожен вчитель прагне до максимальної активізації учнів на будь-якому етапі уроку, вико­ристовуючи при цьому фронтальне опитування, переказування змісту /теми/ ланцюжком, роботу з підручником , проблемні завдання , роботу з індивідуальними картками, включаючи запитання, побудовані на диференційованій ос­нові тощо. Проте питання повноцінної активної роботи учнів лишається у більшості випадків невирішеним.

    Як зробити так, щоб кожен учень активно працював на уроці, використовую­чи свій інтелектуальний потенціал? Як сприяти максимальному обміну думка­ми? Як навчити дитину давати чітку і вичерпну відповідь?

    Зміст навчання має обов'язково переломлюватися через особистість учня, який його опановує. Через особистість учня до змісту навчан­ня — ось найважливіша засада ефективного навчаль­ного процесу. Причому слід пам'ятати, що вчитель виступає в ролі диригента певної пізнавальної діяльності учня. На уроці важливо все: і активізувати увагу, і правильно організувати сприйняття, обмірковуван­ня та запам'ятовування навчального матеріалу. Успіху не досягнеш, якщо піклуватимешся про щось одне, оскільки всі ці процеси пов'язані між собою.

  Тому щодо  впровадження в навчальний процес методів активізації пізнавальної діяльності учнів через систему уроків історії можна порекомендувати:

           1. Підбираючи матеріал для  проведення уроків історії, вчителю необхідно враховувати такі його показники : адаптація тексту до вікових особливостей учнів (доступний, зрозумілий, цікавий), послідовність викладу думок; використання історичних документів (уривки з літописів, перекази, легенди, вірші, грамоти, укази, спогади і т. ін.), які повинні: а) відповідати меті і завданням навчання історії; б) відображати основні, найбільш типові події; в) бути в органічній єдності з програмовим матеріалом; г) бути зрозумілим і цікавим учням за змістом та об'ємом; слугувати для аналізу історичної події; зв'язок матеріалу з життям, знаннями і досвідом учнів, з історією; поєднання теоретичного матеріалу з яскравою наочністю, картами, схемами; максимальне поєднання матеріалу з екскурсійною і пошуковою роботою; запитання до учнів повинні відповідати не лише таким рівням розвитку пізнавальних здібностей, як знання та розуміння, але й - використання, аналіз, синтез, оцінка.

2. У процесі вивчення історії з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів до історії слід дотримуватись таких методичних умов: створювати на кожному уроці і для кожного учня ситуацію успіху, забезпечуючи позитивну атмосферу уроку, виставляючи оцінку (бал) кожному учню; використовувати ігри та ігрові ситуації, різні види рольових ігор; запроваджувати елементи проблемності на уроці; використовувати різноманітні види самостійних робіт, враховуючи пізнавальні можливості учнів, їх уміння і навички та  схильність до гуманітарної чи математичної сфер пізнавальних умінь; проводити заплановані екскурсії; застосовувати різні типи та форми проведення уроків, інтерактивні технології навчання (робота в групах, парах, індивідуальні завдання, взаємонавчання тощо), особистісно-орієнтований підхід.

ІV. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1. Гончарова Т.И. Уроки истории-уроки жизни: из опыта роботы учителя истории 536 школы Ленинграда.-М.: Педагогика, 1936.-128 с.

 2.Гора П.В. Повышение зффективности обучения истории в средней школе.-М.Просвещение, 1988.-208 с.

3. Дайри Н.Г. Основное усвоить на уроке: Кн. для учителя.- М.: Просве­щение, 1987.-192 с.

4. Дидактика современной школы: Пособие для учителей /Б.С.Кобзарь, Г.Ф. Кумарина, Ю.А.Кусый и др. Под ред. В.А.Онищука,- К.: Рад. шк., 1987.-351 с.
5. Красовицкий М.Ю., Беседа Т.И., Сердюк А.В. От педагогической науки к практике / Под ред. М.Ю.Красовицкого.- К.: Рад. шк.,1991.- 191 с.
6. Молодому учителю: Практическое руководство / Сост. Е.С.Березняк.-К.: Рад. шк., 1988.- 304 с.
7. Мокрогуз О. ПК як універсальна складова оптимізації роботи вчителя (З практики запровадження комп’ютерних технологій на уроці історії) // Історія в школах України.-2005.-№1.-С. 5-8.
8. Приходько А. Інтерактивний урок – шлях до реалізації діяльністного підходу  у навчанні історії // Історія в школах України.-2007.-№1.-С. 27-29.
9. Терно  С. Як підвищити вмотивованість  вивчення історії ? // Історія в школах України.-2004.-№8.-С. 22-30.

10. Озєрский И.З. Начинающему учителю истории, из опыта роботы.- М.: Просвещение, 1989.- 208 с.
11. Основи педагогического мастерства / Под ред. М.А.Зязюна,- К.: Вища школа, 1987.- 208 с.

12. Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / Під ред. Л.Л.Момот.- К.: Рад. шк., 1990. - 141 с.
13. Психологическая наука, учитель и ученик. Под ред. В.И.Войтко. - К.: Рад. шк., 1979.-

 182 с.

14. Фридман Л.М. Педагогический опыт глазами психолога: Книга для учи­теля,- М.: Просвещение, 1987. - 224 с.

15. .Яковлев Н.М., Сохор А.М. Методика и техника урока в школе: В помощь начинающему учителю. - 3-є изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1985. - 208 с.