ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ

Часто цей термін використовується досить вільно, хоча він є специфічним. Дехто стверджує, що навчання саме по собі є ак­тивним, а слухачі (педагоги чи учні) активні навіть під час слу­хання лекції. Проте вони повинні робити набагато більше, ніж просто слухати: читати, писати, обговорювати, брати участь у розв'язанні проблем, спостерігати, мати змогу застосовувати нові знання на практиці, залучатися до операцій мислення вищого рівня — аналізу, синтезу, оцінювання, що можливо тільки за умо­ви застосування активних методів навчання.

Сьогодні існують різні стратегії навчання: дедуктивне (лек­ція, опитування, показ, демонстрація), самостійне (письмові, курсові роботи, реферати), індуктивне (ділові ігри), інтерактив­не (взаємодіюче, засноване на спілкуванні). Особливої уваги і роз­витку потребують два останніх види. Практики стверджують, що найефективнішим є інтерактивне навчання, в основі якого ле­жать принципи особистісно орієнтованого навчання, безпосеред­ньої участі кожного учасника занять як шукача шляхів і засобів розв'язання проблем.

ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Слухачів готують до використання отриманих знань та практичних навичок, що знадобляться їм під час роботи. Тому, хто навчається, важ­ливо побачити і почути конкретні приклади, які ілюструють, яким чи­ном запропоновані методики використовуються в класі, аудиторії. Для орієнтування слухачам потрібні матеріали, у яких даються чітке окрес­лення та огляд змісту навчального курсу. Під час навчання: їм потрібно мати можливість виробляти навички, напрацьовувати певні матеріали та отримувати зворотний зв'язок, мати можливості обговорювати свій практичний досвід і ділитися думками з колегами. Нарешті, потрібно визначити деталі, які вони опрацьовуватимуть удома.

Існують такі методи, техніки, що використовуються в інтерактив­ному навчанні: презентації (скажіть їм, що, як); демонстрації (по­кажіть їм, як це робиться — або на відео або за допомогою рольової практики (дайте їм можливість використати нові навички — можливо, погоджуючи зі схемою відповідного процесу, можливо, за допомогою ігор, рольових ігор, відеоматеріалів, котрі відображають відповідну діяльність)); зворотного зв'язку (після обговорення щодо того, що вони зробили добре, а що можна було зробити краще); обговорення у малих групах (дайте їм можливість поговорити про нові стратегії та обмінятися думками щодо можливості їх практичного використання); планування подальших дій (нехай вони окреслять для себе, що вони робитимуть по-новому після проходження даного курсу).

ПОДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД НА ШЛЯХУ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Які ж є перешкоди на шляху застосування інтерактивного навчання? Це вплив освітніх традицій, почуття дискомфорту, що спричиняють будь-які зміни, брак мотивації до змін, моделей та інформації стосовно ефективного навчання.

Одним із найбільших бар'єрів у використанні інтерактивних методів навчання є ризик, що педагогічні працівники не братимуть участі у на­вчальному процесі, не застосовуватимуть мислиннєві операції, а також, що викладач втратить контроль над ситуацією або буде розкритикова­ним. Проте практика свідчить, що результати, отримані внаслідок ви­користання даних методів, значно перевищують усі ризики.

До всього вищесказаного слід додати, що освітня реформа матиме успіх, лише за умови якщо кожен викладач стане реформатором власного щоденного навчального досвіду. Чудовий перший крок на шляху до цього — вибір тих навчальних стратегій інтерактивного навчання, які здійснити відносно неважко. Вони є короткотривалими, структурованими, сфокусованими на предметі, який є досить знайомим для викладача, учителя. Наприклад, запропонувати аудиторії проаналі­зувати ситуацію або вирішити проблему у невеликих групах протягом 10—15 хв. Або включити в лекцію питання для обговорення, провести мозковий штурм із метою генерування ідей стосовно вирішення про­блеми тощо.

Далі подано деякі інтерактивні методи навчання, що допоможуть здолати перешкоди на шляху реформування власного навчального до­свіду.

МОЗКОВИЙ ШТУРМ

Мозковий штурм є прекрасним методом для використання досвіду учасників із метою розв'язання проблем та розроблення ідей. Мозковий штурм найкраще спрацьовує у групах із 5—7 осіб. Тривалість навчання може бути різною. Керівник заняття повинен заохочувати кількість (а не якість) ідей, які пропонують учасники штурму.

Правилами мозкового штурму є:

• Створення атмосфери, яка сприяє розкріпаченню мислення, уяви, творчого пошуку.
• Будь-яка ідея повинна зустрічатися доброзичливо.
• Критика і поточне оцінювання небажане.
• Надання часу для індивідуального вдосконалення ідей (дайте час для написання, обдумування).

Методика проведення

Мозковий штурм може стати швидким та досить легким шляхом розв'язання складних проблем. Цей процес включає дві стадії.

На першій стадії вчитель або група вчителів якомога швидше вису­вають по змозі кілька альтернативних ідей щодо розв'язання проблеми. Тут надається воля уяві та інтуїції.

На другій стадії вони обирають найкращі ідеї із загального списку та намагаються їх здійснити.

Вправа (5—10 хв).

Якщо ви виконуєте цю вправу самі, візьміть аркуш паперу та олі­вець. У верхній частині аркуша напишіть проблему, яку вам треба розв'язати, чи мету, якої бажаєте досягти.

Якщо ви займаєтеся цією вправою з групою педагогів, то призначте керівника, і нехай він запише проблему на дошці. Проблема може бути суто «технічною», наприклад, упровадження нової учнівської форми у вашій школі.

Поділіть аркуш паперу (дошки) на три колонки та дайте їм заго­ловки: «Підходи», «Люди», «Ресурси». Потім до кожної колонки по­ставте запитання:

• За допомогою яких методів я (ми) можу (можемо) вирішити цю проблему, або які є альтернативні методи, що їх я (ми) можу (можемо) застосувати для виконання цього завдання?
• Допомоги кого із колег, інших спеціалістів, батьків я потребую?
• Які ресурси мені необхідні для досягнення цієї мети?
  Записуйте все, що спадає вам на думку. Не намагайтеся нічого оці­нювати, тільки записуйте.

Через п'ять хвилин критично оцініть ваш список для визначення того, які підходи для вас найкращі та які люди, ресурси вам необхідні. Виділіть ідеї, які ви вважаєте раціональними, закресліть неприйнятні. Підкреслені ідеї розташуйте у порядку пріоритетності.

Цей метод застосовується для розв'язання проблем і конфліктів, включаючи побудову структури організації, визначення режиму роботи школи тощо.

Алгоритм мозкового штурму

1.   Визначення проблеми (здійснює керівник) — 5 хв:

• тло проблеми;
• мета роботи (чого треба досягти);
• найважливіші обмеження;
• що вже зроблено або що намагаються зробити.

2.   Висловлювання ідей (здійснює група) — ЗО хв:

• індивідуальна стадія (всі учасники деякий час думають на­одинці);
• групова стадія;
• мозковий штурм;
• бродіння ідей (нормальний спосіб роботи).

3.   Відбір ідей (здійснює керівник) — 20 хв:

• керівник проглядає ідеї;
• відбирає їх для розробки;
• перетворює відібрані ідеї у форму «як?».

4.   Розвиток рішень (здійснює група) — 60 хв:

• вихідна точка — відібрані керівником ідеї;
• розроблення на чолі з керівником (ланцюги розроблення);
• узагальнене розроблення: під керівництвом організатора і в ро­бочих групах.

Пропонуємо вашій увазі методи, які можна використовувати під час проведення мозкового штурму.

Метод прогнозування

Метод ідеї Дельфі (прогнозування) використовується для по­шуку ідей. Може бути застосований у системі «начальник відділу освіти — директори шкіл — педпрацівники».

Керівників шкіл (вчителів) просять подати незалежно один від од­ного письмові пропозиції щодо розв'язання тієї чи іншої проблеми. Для відпрацювання пропозицій встановлюється певний термін (до 14 днів). Зібрані пропозиції піддаються первинному опрацюванню та аналізу.

На другому етапі цей список ідей повертається директорам шкіл (педагогам) із проханням ще раз переглянути всі ідеї та зробити до­повнення.

На останньому етапі керівникам шкіл (педагогам) дається простий оціночний ключ, за допомогою якого зібрані пропозиції оцінюються під кутом зору необхідних критеріїв, робляться висновки.

Метод відсіювання

Цей метод відомий як «тригерна техніка» (від англ. trigger — при­стрій, у якому напруги і струми змінюються на виході).

Кожному членові групи дається кілька хвилин часу для того, щоб стисло у вигляді тез записати своє рішення визначеної проблеми. Потім учасники почергово оголошують про свої списки ідей. При цьому од­накові ідеї відсіюються одразу.

Другий раунд починається тоді, коли вже названі всі пропозиції першого раунду. Проводяться відсіювання, аналіз пропозицій, відбір оригінальних.

Метод узагальнення ідей

Цей метод має ще одну назву — «ідейна інженерія», він врахо­вує та опрацьовує у письмовій формі знання та ідеї співпрацівни­ків установи.

Практикується у вигляді п'яти етапів:

1.Визначення мети. Директор школи визначає цілі для розв'язання проблеми.

2.Відбір учасників. Запрошуються ті педагоги, які певною мірою
знайомі з цією проблемою, а також ті, хто ще не був ознайомлений з нею.

3. Аналіз труднощів. Створюється робоча група для аналізу про­блеми, причин її виникнення, обмеження. На картках фіксуються до­кументи та гіпотези.
4. Збір пропозицій для розв'язання проблеми. Фіксується картках.
5. Складання програми заходів. Пропозиції перевіряються, від­сіюються та оцінюються. Результати зводяться до узгодженої про­грами дій.

Подаємо на ваш розгляд заняття, яке широко використовується у практиці інтерактивного навчання.

Мозковий штурм «Карусель»

Модуль «Мозковий штурм «Карусель» добре застосовувати тоді, коли тему можна поділити на підтеми чи підгрупи питань до неї. В кім­наті потрібно розвісити великі аркуші паперу, на кожному з яких запи­сано різні підтеми чи питання. Розділившись на маленькі групи, учас­ники рухаються від однієї таблиці до іншої, при цьому кілька хвилин зупиняються біля кожної з них, щоб «атакувати мізки» й записати, що вони знають із кожної з підтем. Кожна група отримує різного ко­льору маркер. Групи закінчують свою подорож біля таблиці, з якої почали, і зрештою мають змогу побачити, що було дописано іншими групами.

Основні етапи проведення мозкового штурму «Карусель»

1. Напишіть кожне питання або підтему на окремому аркуші.
2. Розділіть учасників на маленькі групи.
3. Роздайте кожній групі по таблиці.
4. Виберіть, хто буде записувати, і роздайте їм маркери.
5. Вказівки учасникам:

• користуючись методом мозкової атаки, дайте відповіді на постав­лене запитання/тему (на це у вас ____ хв);
• припиніть виконувати завдання, почувши сигнал.

6. Через визначений час подайте сигнал (дзвінок) і передайте маркер іншій особі з групи; далі кожна з груп рухається по колу до наступної таблиці справа.
7. Повторіть команди 5 та 6 (зазначені вище).
8. Продовжуйте вправу доти, доки кожна група не дасть відповіді на всі теми чи запитання.
9. Останній крок на вибір: кожна група закінчує свій рух біля таб­лиці, з якої почала, і протягом кількох хвилин вивчає цю таблицю і звер­тає увагу на те, що було додано, поки учасники переходили до інших діаграм; згруповує ідеї за категоріями.

Кути

Кути — це колективне навчання, що вимагає від учасників робити вибір, шукати обґрунтування вибору та практикуватися в уважному вислуховуванні інших точок зору. Це заняття здатне зосередити учас­ників на темі, змусити їх докладати більше зусиль під час її вивчення, що дає змогу викладачу зібрати інформацію щодо початкових знань, помилкових позицій та шляхів обдумування теми.

Вправа починається з оголошення різних точок зору щодо вибору. Вони можуть бути прикріплені до таблиці і розвішені у різних кутах кімнати. Учасники поділяють одну із точок зору і потім ідуть до кута кімнати, щоб приєднатися до тих, кому теж імпонує ця точка зору. В усіх кутах учасники об'єднуються у пари і висловлюють один од­ному причини свого вибору. Зрештою, вони почують причини вибору точок зору інших учасників з інших кутів кімнати. На кількох етапах вправи «Кути» учасники переказують те, що розповіли їм їхні колеги.

П'ять слів — три слова

Варіант мозкового штурму «П'ять слів» пропонує учасникам назвати п'ять слів, що спадають на думку під час роботи над певною темою. Потім учасники об'єднуються у пари по троє чи четверо і обговорюють ці слова. Наприкінці вправи кожна маленька група вибирає три слова, повідомляє їх і пояснює їхнє значення для усієї аудиторії.

Наприклад:

Напишіть п'ять слів чи фраз, що першими спадають на думку,

на такі теми:

• Індивідуалізація навчання.
• Теорія множинного інтелекту.
• Навчання шляхом гри.
• Інтерактивні методи навчання.
• Спостереження за дитиною.
• Тематичне навчання.
• Самооцінка дитини.
• Оцінювання розвитку дітей.

Поради, способи та варіанти застосування.

1. Використовуйте папір, розрізавши його на частини розміром ін­дексних карток; учасники записуватимуть по одному слову чи фразі на картці. Коли вони будуть сортувати та вибирати з п'яти слів три, їм буде легко відкидати ті, що повторюються, і водночас звертати увагу на всі слова. Учасники можуть також сортувати слова за категоріями, назвати три категорії (замість трьох окремих слів).

2. Зберіть у кожної групи по три картки (ідеї), складіть їх у таб­лицю чи альбом, щоб можна було користуватися ними протягом чи після вивчення теми.

МОЗКОВИЙ ШТУРМ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ КОНВЕРТІВ

«Конвертини» мозковий штурм забезпечує чи не єдину форму індивідуального розв'язання проблеми учасниками. Такий метод добре спрацьовує наприкінці семінару. Тривалість його приблизно ЗО хв.

Алгоритм проведення.

1. Розділіть учасників на групи. Найкраще, коли групи сідатимуть навколо столів.
2. Роздайте кожному із членів групи конверт та аркуші паперу. У верхній частині конверта напишіть ключову фразу: «Проблема, яку я маю з (називається тема), полягає у...» Тема, яку повинні вибирати, звичайно стосується змісту семінару.
3. Дайте завдання учасникам, щоб вони закінчили речення чітким письмовим описом проблеми, над якою працюють. Вони повинні за­нотувати цей опис зверху на конверті.
4. Після того, як усі описи буде занотовано, кожен учасник передає свій конверт сусідові. Тепер кожен із учасників має прочитати проблему, записану на конверті, взяти папір і написати на ній можливий варіант розв'язання проблеми.
5. Потім учасник вкладає картку в конверт і передає наступ­ному учаснику. Він читає проблему і пише можливе її вирішення на новому аркуші паперу, не дивлячись на те, що вже було запро­поновано.
6. Коли учасники врешті знову отримають свої конверти (після того, як вони пройшли навколо усього столу), вони зачитують запропоно­вані шляхи вирішення проблем. Як завершальний етап, керівник може запропонувати учасникам поділитися ідеєю, яку вони обрали для по­дальшого використання зі своєю групою.

Планування впливу

Для того, щоб заходи з підвищення інноваційної культури сприяли реальним змінам, під час їхнього проведення слід розуміти, що зміни — це процес, що потребує часу. Значні зміни потребують відповідно без­перервних тривалих зусиль та підтримки.

Подаємо ідеї, які можна використати, аби допомогти учасникам застосувати набуті знання на своєму робочому місці. Тривалість заняття — 15—ЗО хв.

Лист до самого себе

Нехай усі учасники навчання напишуть листа до себе, у якому пе­рерахують усе, що вони мають намір зробити за результатами семінару (навчання). Потім кожен із них вкладе свій лист у конверт, адресова­ний собі. Через деякий час (місяць-два) прочитайте листи адресатам. Це гарне ввічливе нагадування учасникам, підготовлене ними самими.

Демонстраційні рольові ігри

Рольові ігри демонстраційного типу проводяться частиною учасни­ків групи перед рештою. Такі ігри використовують для стимулювання дискусії і для демонстрації тих чи інших навичок. Час для проведення потрібен різний.

Основні етапи. Два або більше «акторів» представляють усій групі драматичну сценку із життя школи. її метою є ілюстрація проблеми, використання чи набуття тих чи інших навичок, стимулювання дис­кусії. Постановка базується на даних інструктором настановах щодо ролей, як правило, сформульованих письмово. Варіація драматичної сценки полягає в тому, що «актори» використовують «неправильну» чи «правильну» техніку. Інші учасники спостерігають неправильний спосіб дій і критикують його. Бачачи правильний спосіб — обговорю­ють його. Можливий і той варіант, коли розігрується та чи інша ситу­ація. Перед тим, як показати «акторів» усій групі, можна «розіграти» сценку в невеликій групі.

Для залучення до роботи всієї групи необхідно:

1. Розподілити учасників на стільки груп, скільки існує ролей у даній грі.

2. Видати кожній інформацію про постановку і одну з ролей.
3. Запропонувати кожній групі обговорити і визначити стратегії, що будуть використані у рольовій грі.
4. Запросити з кожної групи добровольця, який виконуватиме роль. Дати час для опрацювання ролей.
5. Провести коротке опитування решти групи та глядачів стосовно того, що вони повинні взяти з рольової гри. Можна дати глядачам ко­роткі письмові рекомендації щодо предмета їхніх спостережень.
6. Провести гру. Після закінчення гри провести загальне обговорення, що включатиме порівняння планів і очікувань групи і того, що відбулося. Для дискусії можна використати роздані глядачам письмові рекомендації.
7. Підсумувати знання, здобуті в результаті рольової гри.

Рекомендації щодо проведення рольових ігор

1. За можливості активна участь (роль) у грі повинна бути вільним вибором, а не вимогою. Навіть спостереження може бути потужним джерелом навчального досвіду.
2. Нехай рольові ігри будуть короткими (до 15 хв) і цілеспрямова­ними (треба визначити дії учасників та їхню взаємодію з іншими).
3. Давайте тим учасникам, які виконують роль, можливість просити допомогу, робити перерви тоді, коли вони хочуть. Визначте запасних гравців, які можуть взяти участь у грі.
4. Якщо рольова гра проводиться для навчання навичок, заздалегідь забезпечте учасників інформацією про ті навички, яких їх навчають. Таке повідомлення може включати письмовий опис, відеодемонстрацію навичок, персонажів рольової гри.
5. Учасникам потрібно давати можливість грати різні ролі.
6. Якщо участь у рольовій грі є обов'язковою для всіх, утворіть ма­ленькі групи (більшість людей ніяковіє перед великою аудиторією).
7. Якщо ви плануєте провести рольову гру перед великою аудиторією, заздалегідь запитайте людей, чи бажають вони взяти в цій грі участь. Підготуйте їх до цього раніше, щоб вони мали час обміркувати свою роль. Обирайте гравців, які комфортно почувають себе один з одним.
8. Призначайте аналітиків із аудиторії для аналізу гри.

Метод проблемно-рефлексивного полілогу

Формуванню інноваційної поведінки педагога допомагає вико­ристання рефлексивно-інноваційних методів, які дають йому змогу актуалізувати, переосмислити набутий досвід, виявити нові проблеми, налаштовують на зацікавлене конструктивне ставлення до новацій, їхня особливість — відкритість, творче розуміння кожним педагогіч­ного завдання.

У цьому контексті важлива роль належить проблемно-рефлексив­ному полілогу. Цей метод забезпечує актуалізацію і розвиток творчих можливостей педагога аж до самостійного осмислення проблем інно­ваційної діяльності, прийняття інноваційних рішень. Реалізація його охоплює такі етапи:

1. Відшукування і з'ясування педагогічних проблем (кожний учас­ник, не наслідуючи попереднього, структурує проблеми).
2. Висунення ідей, спрямованих на розв'язання конкретних проблем.
3. Колективне обговорення ідей.

Цінність такого полілогу полягає в розвитку кожного педагога, а не лише найбільш підготовлених у формулюванні й вирішенні спіль­них проблем. «Заборона» на повторення ідей забезпечує максимальне осмислення альтернативних рішень.

Метод позиційної дискусії

Цей метод застосовується під час формування банку даних про різні педагогічні інновації, коли необхідно забезпечити процес їх кри­тичного аналізу. Алгоритм такої дискусії передбачає поділ групи пе­дагогів на три частини.

Перша група розробляє та обґрунтовує проект майбутньої інновації. На цьому етапі допустима критика пропонованих рішень. Після при­пинення дискусії група представляє для загального обговорення один із напрацьованих варіантів.

Друга група має з'ясувати всі альтернативні варіанти щодо за­пропонованого нововведення, спростувати твердження першої групи. Відхиливши пропозиції, вона розробляє своє рішення і також викла­дає програму дій.

Завдання третьої групи полягає в аналізі та пошуку конструктив­ного у запропонованих проектах, подання компромісних шляхів ви­рішення проблеми. Далі групи міняються ролями і весь цикл повто­рюється знову.

Отже, інноваційне навчання педагогів має велике значення у формуванні інноваційної культури, переконує у значущості та­ких напрямів розвитку професійних якостей педагога, як емоцій­ність мислення, формування нового типу спілкування та комуні­кативних здібностей, розвиток здатності до внутрішнього діалогу як основи самопізнання, проблематизації спілкування, лабільності (змінності) його способів, зміни ролей.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ: НЕОБХІДНІСТЬ ШИРОКОГО УПРОВАДЖЕННЯ

Принцип індивідуального навчання є найбільш важливим і загаль­новизнаним у педагогіці, проте в умовах колективного навчання ре­алізувати цей принцип на належному рівні практично неможливо. Персональний підхід, персональний учитель, як і персональний комп'ютер — тільки для одного. Усі це розуміють, але не називають речі своїми іменами.

Вимоги ринкової економіки змусять нас упроваджувати індивіду­альний підхід у повному обсязі і не на словах, а на ділі, адже кожен учень вимагатиме створення необхідних йому умов для самореалізації. Особистісна орієнтація освітнього процесу здійснюється саме шляхом створення кращих умов для індивідуального навчання, мета якого одер­жання школярем освіти на обраному ним рівні відповідно до індиві­дуальних запитів. Необхідність широкого упровадження інтенсивного індивідуального навчання диктується такими умовами:

1. Зростає розрив між індивідуальною підготовкою школярів од­ного й того самого віку, учителеві дедалі важче орієнтуватися у класі на «середнього» учня.
2. Зростає кількість школярів, які, у зв'язку з відхиленнями у своєму розвитку чи здоров'ї, не можуть продовжувати навчання за звичай­ними шкільними програмами і мають потребу в індивідуальному ко­ректуванні.

3. З'явилися учні, які не можуть регулярно відвідувати школу у зв'язку з тривалими поїздками, спортивними змаганнями, перед професійною підготовкою, обставинами життя тощо.
4. Частина учнів не задоволена діючими навчальними планами і програмами і не може вибрати для себе один із масових шляхів отри­мання освіти, зокрема і через комунікативні проблеми або небажання одержувати освіту у звичайних шкільних умовах.
5. Деякі учні бажають вибрати для себе зручніші схеми оволодіння новими знаннями, уміннями, тестування досягнень.
6. З'явилися нові педагогічні системи, що розглядають індивіду­алізацію навчання як основний шлях реалізації особистісних запитів і створення умов для самореалізації особистості.
7. Розширилися матеріальні і технічні можливості забезпечення ін­дивідуальної освіти.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ МАРШРУТ НАВЧАННЯ ЯК ОСОБИСТА ПРОГРАМА ДІЙ УЧНЯ

Реалізація цілей продуктивного навчання в загальноосвітній серед­ній школі істотно поліпшується, коли вона доповнюється так званими індивідуальними маршрутами навчання. Індивідуальним маршрутом можна назвати складений самим учнем (разом з учителем і батьками) план руху лабіринтами навчання і досягнення кінцевої мети залежно від власної старанності.

Індивідуальний освітній маршрут — це особиста програма дій учня на деякому відрізку його навчання: від кількох хвилин і годин до тижнів і навіть місяців. Маршрут може бути намічений для окре­мої частини, теми або ж розтягнутий навіть до меж цілого предмета. Мета продуктивного навчання за індивідуальною програмою — мак­симальне задоволення запитів учня, підвищення якості знань, умінь, економія енергії і часу. Зменшення термінів навчання вивільняє час для професійної підготовки, поглибленого вивчення окремих предметів.

Маршрут містить точний опис:

• навчального матеріалу заданого обсягу;
• необхідного рівня оволодіння ним;
• методики раціонального навчання;
• необхідних обсягів самостійної роботи і практики;
• розрахунку витрат часу на усі види самостійного навчання;
• самодіагностики і тестування досягнень.

Якщо індивідуальний маршрут складається на частину уроку або на цілий урок, то він нічим не відрізняється від індивідуального під­ходу. Учитель планує і пропонує учневі індивідуальний варіант діяль­ності для вирішення конкретного завдання, контролює й оцінює ре­зультати роботи.

Дещо по-іншому здійснюється новий для нашої школи підхід до пла­нування та упровадження індивідуального навчання на більш тривалий період — чверть, півріччя, рік. На основі діючої в певному навчальному закладі базисної програми складається індивідуальна освітня програма для кожного учня, який побажав опановувати навчальний предмет в ін­дивідуальному порядку або, як кажуть, перейшов на індивідуальний план. В особистій програмі реалізується спосіб індивідуального ос­воєння існуючої навчальної програми.