Історія України 11 клас.

Урок № ________                                                                          Дата ____________

Тема. Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах 1953 – 1954 років.

Мета:

методична: вдосконалити методику використання інтерактивних методів навчання з метою формування критичного мислення студентів.

дидактична: визначити зміни в суспільно-політичному, соціально-економічному і культурно-духовному розвитку Української РСР в період політичної та економічної лібералізації 1953-1964 рр.., дати їм оцінку; продовжувати формувати вміння порівнювати, аналізувати,  узагальнювати і критично оцінювати історичні події, явища, процеси, діяльність історичних осіб, формувати власне ставлення до них і публічно висловлювати його та обґрунтовувати; розвивати вміння самостійно набувати знання, працювати з навчальною та науково-публіцистичною літературою, інформаційними джерелами мережі «Internet», працювати колективно в групах та індивідуально; сприяти розвитку критичного мислення.

виховна: виховувати у студентів почуття поваги до минулого свого народу, гордості за його успіхи та звершення; формувати ціннісні орієнтації та переконання на базі особистого переосмислення досвіду історії; формувати національну самосвідомість та гідність, громадянську позицію; формувати позитивне ставлення до навчального процесу, самоосвіти та спрямованість на успіх і творче відношення до праці.

Тип уроку: лекція-конференція.

Вид уроку: інтерактивна лекція.

Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда, виконання пізнавально-пошукових та проблемних завдань, «відкритий мікрофон», дискусія, «аналіз ситуації», «займи позицію», «пошук інформації», «мозковий штурм», «синтез думки», розповідь з опорою на медіа презентацію, колективна та індивідуальна робота в малих групах, проблемно-інформаційний, інформаційно-ілюстративний.

Міждисциплінарні зв’язки:

забезпечуючи:     всесвітня історія,  українська література, всесвітня література.

забезпечувальні: культурологія, соціологія, філософія.

Методичне забезпечення:

дидактичне: навчальна програма, робоча програма, план заняття, структурно-системні таблиці, медіа презентації, відео  фрагмент з документального фільму  «Лица и даты. Конец сталинизма», студентські твори «Життя моєї сім'ї в період   правління  М. С. Хрущова».

технічне: інтерактивна дошка.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань (фронтальна бесіда).

• Яка подія початку 50-х років була значущою, що ніби розколола радянський період історії на «до…» і «після…»?
• З якими новими суспільно-політичними процесами пов’язаний новий період?
• Що таке десталінізація?
• Що ви розумієте під лібералізацією?
• Що таке «культ особи»?
• Яка ключова історична постать стояла в центрі цих подій та процесів?
• Як називався період в радянській історії пов’язаний з процесами десталінізації та лібералізації?

ІІІ. Ознайомлення студентів з темою та метою заняття.

4. Мотивація навчання.

На І курсі, вивчаючи дисципліни «Історія України» та «Всесвітня історія», ви познайомились з таким періодом, що ввійшов в історію нашої держави ХХ ст.. як період правління Хрущова М.С. Спробуємо сьогодні, спираючись на вивчений матеріал, а саме головне на самостійно проведену дослідницьку роботу, створити цілісний образ епохи, проаналізувати та оцінити ті перетворення, що були проведені в суспільстві в 50-х – на початку 60-х років та їх наслідки, доповнити його портретом непростого, достатньо суперечливого, непослідовного, в чомусь незрозумілого сучасниками і наступниками політичного діяча – М.С. Хрущова.

Ми розглянемо М.С. Хрущова в контексті тих комплексних проблем, що характеризують героїчний післявоєнний розвиток держави та проаналізуємо і дамо оцінку перетворенням в політичному, економічному та духовному житті суспільства. Визначимо, яку роль відігравала в цих перетвореннях особиста діяльність М.С. Хрущова, його риси характеру. Що вплинуло на перебіг, результати та наслідки цих перетворень. Ми спробуємо зрозуміти, чому на могилі М.С. Хрущова стоїть надгробний пам’ятник, виготовлений людиною, яка витримала на собі його різку критику, пам’ятник особливий, зі змістом.

Ми будемо аналізувати характерні для тієї епохи документи, виконувати серію проблемно-пошукових та пізнавальних завдань, використовуючи можливості різних джерел інформації, в тому числі Інтернет-ресурсу, програмних засобів. Заслухаємо також звіти студентів, які працювали в малих групах і аналізували ті зміни, що відбулися в суспільстві в результаті проведених реформ. Це дасть нам можливість відповісти на питання:

• Яка теза відповідає найбільше дійсності:

1. «Хрущовська відлига» оптимізувала життя в Україні в усіх сферах – в економіці, в політиці, в соціальній сфері, в культурі;
2. «Хрущовська відлига» внесла хаос, дезорганізацію та дестабілізацію в українське суспільство та негативно відбилося на економіці, політиці, соціальній сфері та культурі. Свою відповідь обґрунтуйте історичними фактами.

1. Запис плану.
   1. Суспільно-політичне життя в Українській РСР в період 1953-1964 рр.
   2. Економічний розвиток в УРСР в період 1953-1964рр..  
   3. Соціально-побутове життя.
   4. Науково-технічна революція. «Відлига» в українській літературі та в мистецтві. Шістдесятництво.
   5. Зародження дисидентського руху в Україні
2. Викладання та вивчення нового матеріалу.
   1. Суспільно-політичне життя в Українській РСР в період 1953-1964 рр.

• Робота з поняттям «відлига».

• Як в історичній науці трактується поняття «відлига»?

• Складання політичного портрету М.С. Хрущова.

Викладач:

• Щоб проаналізувати діяльність М.С. Хрущова, нам потрібно спробувати зрозуміти, яким він був напередодні свого піднесення, на вершині влади та в період її занепаду.

• Коротка біографічна довідка (повідомлення студента з використанням мультимедійної презентації).
• Бесіда

• Чому саме Хрущов переміг в боротьбі після смерті Й.В. Сталіна?
• Чи випадково вижив М. Хрущов в період масових репресій?

• Завдання: 

• Визначте риси його характеру, що допомогли йому досягти політичного Олімпу.

• Відповіді і коментарі студентів: рішучість, наполегливість, конформізм, володіння навичками апаратних ігрищ, жорсткість, жорстокість (метод «відкритого мікрофону»).

• З 1938 по 1949 р. М.С. Хрущов був І секретарем ЦК КП(б)У. Яку ціну заплатила Україна, її народ за це володарювання?

• Орієнтовні відповіді студентів:

а)  репресії, чистки партії від шкідників і «ворогів народу»;

б)  колективізація в Західній Україні;

в)  масові депортації в Західній Україні;

г)  кампанія спрямована на укрупнення колгоспів;

д) боротьба з українським буржуазним націоналізмом: цькування О. Довженка, Ю Яновського, А. Малишка та ін..;

є) керівництво кампанією боротьби з «космополітами-антипатріотами»;

ж)  ліквідація УГКЦ – репресії та переслідування уніатів;

з)  була зведена нанівець політика «українізації», ліквідовуються національні школи, здійснюється русифікація шкіл.

Викладач:

• Але які зміни відбулися в Україні після смерті Сталіна?

• Республіканська партійна організація підтримала в боротьбі за владу Хрущова у червні 1953 р.
• За звинувачення у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів  було усунуто з посади І секретаря КПУ Л. Мельникова. Натомість на цю посаду було вперше призначено українця – О. Кириченка (з того часу на цю посаду призначались лише українці). Після цього пішла широка хвиля призначень на керівні посади представників національних кадрів. Вихідці з України посіли провідні місця і в союзному керівництві.

• Назвіть складові політики «десталінізації».
• Що вплинуло на зміну політики Хрущовим?

Повстання в таборах 1953-1954 рр.. і крах ГУЛАГу

Радянські люди по праву пишалися своєю перемогою у війні. Багато хто розраховував, що в післявоєнному світі ніщо не буде принижувати їх людської гідності, громадяни країни зможуть говорити те, що думають, жити по-своєму. Проте сталінський режим використовував перемогу не у своїх інтересах. Офіційна пропаганда вселяла людям думку про те, що війна була виграна тільки завдяки генію «найбільшого полководця» та партійному керівництву.

У повоєнний час, як і колись, переслідувалося інакомислення. Проводилися арешти, людей направляли в численні табори, де вони гинули.

Було репресовано багато: військові маршали, члени Політбюро, лікарі, звинувачені у замахах на вище керівництво країни і багато інших людей, як мають відношення до влади, так і прості громадяни.

Були розв'язані ідеологічні кампанії проти відомих письменників (А. ​​А. Ахматова, М. М. Зощенка та ін), композиторів (Д. Д. Шостакович та ін), вчених (біологів - генетиків, кібернетиків та ін.) Багатьох діячів науки і мистецтва звинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму і схилянні перед «гнилої» західною культурою.

Одним з останніх процесів стала «справа лікарів» 1953 р., звинувачених у невірному лікуванні вищого керівництва, що спричинило смерть низки деяких видних діячів.

Система ГУЛАГу свого апогею досягла саме в повоєнні роки. Тому що до сиділи там з середини 30-х рр.. «Ворогам народу» додалися ще мільйони нових. Один з перших ударів припав до військовополоненим. Більшість з них (близько 2 млн.) після звільнення з фашистської неволі були направлені в сибірські і Ухтинський табори ГУЛАГу.

Туди ж були заслані і «чужі елементи» з прибалтійських республік, Західної України, Білорусії. За різними даними, в ці роки чисельність людей, що знаходилися в ГУЛАГу, становило від 4,5 до 12 млн. чоловік.

Були створені табори «спеціального режиму» для засуджених за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні акти», в яких використовувалися особливо витончені і важкі методи впливу на ув'язнених.

Не бажаючи миритися зі своїм становищем, багато політичних ув'язнених в ряді таборів піднімали повстання, які проходили часом під політичними гаслами.

Особливі табори були створені після війни. У них направляли засуджених за «шпигунство», «диверсії», «терор», за участь у «антирадянських організаціях і групах» - іншими словами, колишні військовополонені й учасники національних повстанських рухів на Україну і в Прибалтиці. Всі вони були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років), всі мали досвід збройної боротьби. Саме з їх приходом у ГУЛАГу починається активний опір ув'язнених: групові втечі, повстання, голодування і відмови від роботи. У 1946-1952 рр.. серія повстань прокотилася по таборах від Комі АРСР до Далекого Сходу. Особливі табори були побудовані також і для того, щоб ізолювати найбільш активних в'язнів і створити для них смертельні, нестерпні умови.

Отже, незабаром після похорону Сталіна Берія з Маленковим виступили з позиції лібералізації режиму. За ініціативою Берії було зроблено наступне:

1) прийнято указ про амністію - звільнено 1 млн. 184 тис. чоловік;

2) припинено «справу лікарів»;

3) ГУЛАГ переданий Міністерству юстиції;

4) внесено пропозицію про обмеження прав Особливої ​​наради при МВС та ін

Між тим, сама ситуація в країні вимагала рішучих дій.

Великим джерелом соціальної напруженості були зона підневільної праці в системі ГУЛАГ.

У в'язнів ГУЛАГу після смерті Сталіна та арешту Берії пробудилися надії на амністію та реабілітацію, що викликали потужну хвилю повстань і заворушень в таборах в 1953-1954 рр..

Наймасовіші відбулися навесні - влітку 1953 р. в Горлаг і Речлаге (Воркута). У квітні-червні 1954 р. повстали в'язні Степлаг (Казахстан). У виступах брали участь майже всі категорії ув'язнених, до протестів політичних приєдналися кримінальники. У бунтівних таборах створювалися органи самоврядування - комітети, частіше за все інтернаціональні.

Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ в 1953 - 1954 рр.., Став рух опору в Особливих таборах - Річковому (на р.. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні, засуджені за 58-й статті. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув'язнені вимагали не покращення умов утримання, а свободи. Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 р., але залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.

Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжна режими змісту, ввести оплату праці, відновити «заліки» - практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але в деяких випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв'язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних. За допомогою листівок і плакатів повстанці намагалися роз'яснити цілі повстання солдатам охорони і навколишнім жителям.

1) Повстання в Річковому таборі (Воркута)

Робота всіх вуглевидобувних шахт, які були розташовані в районі Воркути, з початку їх дії будувалася виключно на примусову працю різних в'язнів ГУЛАГу. У 1939 році всього в Воркуті містилося 8 тисяч ув'язнених. У 1946 році - 62,7 тисяч. У липні 1955 року - 56 тисяч. Охорона воркутинських таборів в значній мірі була укомплектована самими колишніми ув'язненими.

Все починалося з того, що зміни прохідників гірських виробок відмовлялися спускатися в шахту.

Табірне начальство не на жарт сполохалось. Заарештувавши близько сотні людей, вони виводили їх під конвоєм за зону. Незабаром з'ясувалося, що прохідників, що відмовилися спуститися в забій, серед заарештованих було небагато. Потрапили ж до рук начальства люди, які не мають до страйку жодного відношення.

У Речлаге табірних відділень було 17. Повстали 6 відділень: перше, друге, третє, шосте, десяте, тринадцяте. У них містилося близько 16 тисяч ув'язнених. Ще в червні групи робітників стали відмовлятися від виходу на роботу. В кінці червня на шахті «Капітальна» знайшли листівки із закликами: «Не давати вугілля!», «Свободу в'язням!». Будь-де: у шахтах, на вагонетках, що виходять з шахти на поверхню, з'являлися написи типу «Не давати вугілля, поки не буде амністії».

19 липня у другій-ої зони відмовилися вийти на роботу 350 чоловік. Вони зажадали прибуття до них начальника Управління табору і прокурора. А на місці заявили їм про недовіру, зажадавши приїзду у Воркуту представників уряду країни і ЦК КПРС. 22-23 липня відмовилися вийти на роботу спочатку 1500, а потім вже 3000 чоловік. Множилися листівки, підписані «комітетом дії». 24 липня під всіх ої зони прозвучало оголошення про ряд пільг для ув'язнених. Зокрема, про введення 9-годинного робочого дня, про зняття номерів з одягу, про дозвіл побачень та листування з рідними, про збільшення видачі грошей з особових рахунків. Але ув'язнені, навчені гірким досвідом, обіцянкам не вірили. 25 липня страйкували вже 8700 чоловік.

Події набирали оборот. 26 липня ув'язнені третього відділення напали на штрафний ізолятор і звільнили 77 осіб. Тоді ж прозвучали перші постріли. Охорона штрафного ізолятора вбила двох нападників і поранила ще двох. У повсталих відділеннях створювалися штаби. Відомо, що в другому-ої зони такий штаб очолив колишній капітан польської армії Кендзерський, засуджений по 58 статті на 15 років.

Ситуація загрожувала вийти з-під контролю. У Воркуту прибула комісія МВС СРСР на чолі з генералом армії І. І. Масленниковим.

Повсталі влітку 1953 року гірники Воркути висунули гасло: «Вугілля - Батьківщині, нам - свободу!» У жіночому табірному відділенні страйк почався під гаслом «Свободу народам і людині!» У каторжній відділенні поряд з плакатом «Вимагаємо поваги прав людини!» Були вивішені і більш радикальні: «Геть в'язниці і табори!», «Вимагаємо повернути нас до наших сім'ям.

30 липня, вже в розпал роботи комісії, в 10-ої зони велика група робітників знову відмовилася спуститися в шахту. Тоді ж опера спільно з адміністрацією табору виробили план щодо виявлення та взяття під варту організаторів і активних учасників страйків.

1 серпня близько чотирьохсот ув'язнених організували на території житлової зони суцільної заслін. На їх придушення були кинуті 50 наглядачів. Побачивши їх, укладені кинулися ламати паркан і, озброївшись кілками та дошками, стали витісняти наглядачів. Невільники спробували взяти штурмом і ворота, за якими було виставлено оточення з озброєних солдатів і офіцерів. Там же знаходилися прибули з Москви генерали і полковники.

З заздалегідь підготовленої пожежної автомашини на передні ряди повсталих направили струменя води. Але в результаті їм вдалося вирвати шланг і розрізати його. До вихідних воріт залишалося п'ять метрів. Послідував наказ відкрити вогонь на поразку.

Члени московської комісії в діях охорони табору помилок не побачили. Застосування зброї проти беззбройних людей було визнано правомірним.

29 ув'язнених були поставили в карцер, 280 поміщені у в'язницю. Ще для 883 побудували спеціальний табірний пункт.

Повстання призвело до послаблення режиму. Побудували приміщення з кількома кімнатами для побачень. Було скасовано обмеження на листування всередині країни. Ув'язненим Речлага стали видавати пропуску на пересування без конвою. У 1953 році скасували спеціальні нашивки на одязі політв'язнів.

2) Повстання в Гірському таборі під Норильськом

У жовтні 1952 р. в Горлаг прибув етап з Караганди - 1200 осіб, в основному учасники національного опору з Західної України та з Прибалтики. У особливий табір їх перевели в покарання за масове непокору, вбивства «стукачів», пагони. Незважаючи на те, що їх розосередили по п'яти-ої зони, новачки стали бродильним елементом повстання. А одним із спонукальних поштовхів до повстання стала смерть Сталіна.

25 травня 1953 охорона застрелила двох ув'язнених. На наступний день були поранені ще семеро. На знак протесту ув'язнені відмовилися виходити на роботу, зажадали приїзду комісії з Москви, вивісили чорний прапор у пам'ять про загиблих, вирішили не віддавати їх тіла адміністрації табору.

Як і у Воркуті, повстанці не мали зброї, їхня сила була в єдності, безстрашність і рішучості. Гасло «Смерть або свобода!» Звучав у Норильську в ті героїчні дні на багатьох мовах, тому що серед 20 тисяч ув'язнених Горлагу були представники кількох десятків національностей. Повсталі обрали свої представницькі органи, які зуміли надати протиборства мирний характер. Більше двох місяців їм вдавалося підтримувати в зонах нормальний перебіг життя і не допускати ні анархії, ні насильства одних ув'язнених по відношенню до інших.

29 травня укладені за допомогою повітряного змія вперше розкидають листівки, частина яких досягає Норильська. Представник управління МВС, який відав особлагамі, також направляє до Москви телеграму з проханням надіслати комісію.

5 червня прибула комісія МВС СРСР, до цього дня 16 378 чоловік припинили роботу. Почалися переговори: біля вахти ставилися столи, покриті червоною скатертиною, по один бік сідали представники ув'язнених, по інший - генерали, за вахтою - ланцюг солдатів з автоматами. Комісія пообіцяла ввести такі зміни: 9-годинний робочий день, зняття номерів з одягу, дозвіл листування, видачу на руки зароблених грошей і дозвіл посилати гроші рідним, переклад інвалідів «на материк», пом'якшення режиму. Ув'язнені ж наполягали на приїзді урядової комісії з більш широкими повноваженнями.

Але МВС використовувала переговори лише потім, щоб виграти час для підтягування військ. У ніч на 29 червня розпочався штурм.

Усього під час придушення повстання загинуло до 150 людей. Невідомо, чи були втрати серед військ.

3) Повстання в Кенгірі

Найбільше з повстань ув'язнених відбулося в травні-червні 1954 р. в Кенгірі (нині місто Джезказган в Казахстані). Воно тривало 40 днів. У Кенгірі (Офіційна назва: Степова табір) утримувалося до 8 тисяч ув'язнених, головним чином політичних. Російських серед них було не більше чверті. Решта - західні українці, литовці, латиші, естонці, чеченці, жителі Середньої Азії і т.д. Незадовго до повстання сюди перекинули етап блатних чисельністю 650 чоловік. Ще раніше табірна охорона кілька разів безпричинно (нібито при спробі до втечі) вбила і поранила кілька в'язнів. Не виключено, що чини МВС навмисне провокували бунт, щоб за допомогою легкого його придушення продемонструвати свою незамінність і поховати плани скорочення табірного персоналу. Однак події вийшли з-під контролю і придбали несподіваний розмах.

Новоприбулі кримінальники увечері 16 травня намірилися проникнути в жіночу зону. Їх зустрів вогнем взвод автоматників, убивши і поранивши кілька десятків людей. Тих, хто встиг прорватися в жіночу зону, жінки сховали і не видавали охороні. Солдати і наглядачі почали бити жінок, щоб потім списати побої на злочинців і таким чином виправдати розстріл беззбройних людей. Кримінальних підтримали політичні, стали споруджувати барикади, руйнувати внутрішньотабірна загородження. Охорона, стріляючи з кулеметів, вбила і поранила ще декілька в'язнів, що наблизилися до зовнішнього огородження. Врешті-решт, не витримавши тиску, наглядачі залишили територію всередині табору.

Окремі табпунктів і жіноча зона тепер могли вільно сполучатися одне з одним. Ув'язнені озброїлися саморобними ножами і списами. Розгромили табірну тюрму, звільнивши майбутніх керівників повстання.

22 червня місцеве радіо повідомило, що вимога повсталих прийнято: в Кенгір їде член Президії ЦК. А на світанку 25 червня через заздалегідь зроблені проломи в зовнішньому огорожі на табір рушили танки Т-34 і перекинутий з-під Куйбишева полк особливого призначення МВС. Тільки один танк вийшов з ладу, провалившись у вириту ув'язненими яму.

Всього було вбито і поранено, за даними виробничо-планової частини Кенгірського відділення таборів, більше 700 ув'язнених. Про постраждалих у військах нічого невідомо, але якщо вони і були, то одиниці.

Незважаючи на колосальну нерівність в озброєнні, укладені трималися мужньо. Весь день 25 червня вцілілі в'язні пролежали в степу під спекотним сонцем, на них були націлені дула автоматів. 26-го їх змусили розбирати барикади і закладати проломи, а 27-го вигнали на роботу.

Кенгірське повстання, як і інші, було придушене. Але воно разом з іншими змусило владу послабити табірний режим, так що навіть на роботу в'язні стали ходити без конвою, а в деяких випадках їм навіть дозволяли обзаводитися сім'ями. Послаблення ці в тій чи іншій мірі зберігалися до початку 60-х років.

Були також і інші повстання, але всі вони були, в кінці кінців, жорстоко пригнічені.

Незабаром після похорону нове керівництво зробило ряд кроків, спрямованих на ліквідацію зловживань минулих років. Вже 27 березня 1953 р. по пропозицією Л. Берії Верховною Радою СРСР була оголошена амністія для ув'язнених, чий термін не перевищував 5 років. З місць ув'язнення підлягало звільнення понад 1 млн осіб.

Здавалося, надії підтверджувалися: у вересні 1953 р. були ліквідовані Особлива нарада при МВС та інші позасудові органи («трійки», «п'ятірки»), в квітні 1954 р. переглядалася «Ленінградське справу» Ініціатором цього кроку також став Берія. Для нього з'явилася чудова можливість звалити всю провину за це «справа» на тодішнє керівництво МДБ і МВС. З другої половини березня почалася всебічна перевірка слідства. 31 березня 1953 Берія затвердив постанову про припинення кримінальної справи і звільненні з-під варти заарештованих лікарів. 3 квітня по ініціативи нового міністра внутрішніх справ Президія ЦК КПРС прийняв рішення про реабілітацію проходили у справі про лікарів-шкідників. Одночасно скасовувався Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 20 січня 1953 про нагородження орденом Леніна лікаря Л. Ф. Тимашук, з «сигналів» якої це «справа» починалося.

Реабілітувалися засуджені партійні та господарські керівники. Роком пізніше почалася реабілітація з політичних процесів 30-х - початку 50-х років. Але в цілому кількість ув'язнених, звільнених з в'язниць і таборів в першій половині 50-х рр.., Залишалося незначним. Більшість репресованих за «контрреволюційні злочини» були амністовані лише після XX з'їзду КПРС.

Також за ініціативою Л. П. Берії у березні 1953 р. зі складу МВС були виділені і передані в інші відомства 18 структурних підрозділів МВС СРСР - Дальстрой, Спецбуд та ін Їм також були зроблені і інші кроки до реформування системи ГУЛАГу - «зважаючи на економічну неефективності і безперспективності »ряд підприємств був переданий галузевим міністерствам. Припинили існування такі «великі будівництва комунізму» як залізниця Салехард - Ігарка, Байкало - Амурська магістраль, тунель Красноярськ - Єнисейськ, Головний Туркменський канал і Волго - Балтійський водний шлях. Однак ініціатива і натиск Берії виходили за рамки компетенції МВС.

За 1954-1956 рр.. були реабілітовані 7679 чоловік, багато посмертно. З в'язниць і таборів вже до XX з'їзду вийшли десятки тисяч людей.

Отже, незважаючи на велику кількість жертв: загиблих, постраждалих морально і фізично, все-таки була досягнута поставлена ​​мета: зруйнувати систему ГУЛАГу. Всі ці люди, що пройшли через табори або залишилися там, гинули в ім'я своєї ідеї, своє мети, мрії.

Численні повстання в таборах, які потягли за собою таку велику кількість людських жертв, все ж таки принесли результати. Адже був прискорений процес звільнення політв'язнів, було вироблено пом'якшення режиму в таборах. А в 1954 р. особливі табори (до 1953 р. їх було 12) були ліквідовані повністю.

Велика заслуга всіх цих ув'язнених полягає в тому, що вони все ж таки змогли, все ж знайшли в собі сили протистояти «табірного начальства», та й влади в цілому.

Викладач:

Частковий відхід від сталінізму в 1953-1955рр.. не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Разом з тим у керівництва партії визрівало переконання,

що без певної демократизації оновлення країни неможливе. Переломною подією став ХХ з’їзд КПРС, що відбувся у 1956 р. Він увійшов в історію завдяки доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки».

• Проблемно-пошукове завдання:

• Мають місце дві точки зору на виступ Хрущова на ХХ з’їзді КПРС:

1. Це був зрадницький крок по відношенню до історії країни, до І.В. Сталіна - керівника, який мав багато заслуг перед народом.
2. Це був мужній вчинок, який сприяв подолання багатьох наслідків культу особистості.

• Яку оцінку ви вважаєте більш переконливою? Аргументуйте свою думку.

• Перегляд відео фрагменту «Доповідь М. Хрущова на ХХ з’їзді»

• Дайте оцінку результатам ХХ з’їзду.

Викладач:

Критика культу особи Й. Сталіна  на ХХ з’їзді партії була хоч і різкою, але поверховою. Незважаючи на свою інформаційну насиченість та емоційність, доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж розкривала справжню картину злочинів сталінізму. Проте й ця дозована критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в країні, здійснила справжній переворот у суспільній свідомості. Цей переломний період у житті радянських людей, за влучним висловом І. Еренбурга, був названий хрущовською «відлигою».

• Характеристика реабілітаційних процесів в Україні (розповідь студентів на основі дослідження літератури та документів).

• Дайте оцінку цим процесам в Україні.

1. Найбільшого піднесення реабілітаційні процеси досягли в період з 1956 по 1959 рік, коли було реабілітовано 250 тис. осіб. У 60-х рр… процес реабілітації пішов на спад.
2. Не були переглянуті справи жертв політичних процесів 20-х – 30-х років.
3. Не підлягали реабілітації селяни, репресовані у роки колективізації.
4. Хоча примусове виселення кримських татар, німців, болгар та інших народів із південних районів України та Криму було визнано незаконним, їх повернення на землю батьків не дозволялося.
5. На політичних в’язнів реабілітація не поширювалася.
6. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими репресіями за «антирадянську діяльність». Протягом 1954 – 1959 рр.. таких в Україні було репресовано 3,5 тис.
7. Не було реабілітовано діячів ОУН-УПА, а також тих, хто звинувачував ся в «націоналізмі».
8. Реабілітація відбувалася повільно, бо в органах безпеки, прокуратури працювало чимало тих, хто був причетний до масових репресій, зловживань та беззаконня.

Викладач:

У період хрущовської «відлиги» було здійснено низку заходів, які розширили права республік, у тому числі й УРСР.

• Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в союзі.
• Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені.
• Розширювалися права республіки у формуванні свого бюджету, плануванні свого виробництва.
• Із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій.
• До компетенції республіки перейшло прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів, установлення законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі заходи здійснювалися під суворим контролем центру.

Завдання:

• Визначте особливості десталінізації в Україні (процес десталінізації проходив повільніше, характеризувався непослідовністю, здійснювався не повністю).

• Чому партійне і державне керівництво на чолі з Хрущовим не відважилось на поглиблення процесів десталінізації? (метод «займи позицію»)

1. Економічний розвиток в УРСР в період 1953-1964рр..  

Викладач:

Нове керівництво на чолі з М. Хрущовим , що прийшло до влади після смерті Й. Сталіна, проголосило, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні с Заходом. На думку радянського керівництва , економічні успіхи з одного боку зміцнили б внутрішнє становище радянської держави, а з іншого – довели б переваги комуністичної системи. Вже у 1953 р. починається процес реформ. Але відразу постало питання, в якому напрямі їх проводити. Не викликало сумнівів, що найбільшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зростання продукції в якому за період 1949-1952 рр.. досяг лише 10%. В той же час як в промисловості – 230%. До того ж сільське господарство  було збитковим. Всі спроби наприкінці  40-х років стимулювати зростання сільського господарства не мали успіху. Перед нами стоїть задача проаналізувати економічні реформи, тенденції та явища в сфері економічного розвитку у другій половині 50-х – першій половині 60-х років ХХ століття.

• Випереджувальне пізнавальне завдання:

У 1956 році відбувся візит Хрущова в Англію, де він зустрівся з У.Черчиллем на прийомі в радянському посольстві. І Черчилль тоді сказав: « Пане Хрущов, ви започатковуєте великі реформи. І це добре. Хотілося б тільки порадити Вам...». Що порадив прем’єр-міністр Великобританії керівнику радянської держави?

• Повідомлення студента «Реформи в сільському господарстві, їх наслідки» з опорою на мультимедійну презентацію.

• Якими були основні наслідки реформ у сільському господарстві?
• Чому у сільському господарстві республіки у період хрущовського правління спочатку відбулося різке піднесення, а потім почався помітний спад?
• Наскільки реальною  була задача догнати і перегнати Америку?
• У чому полягає головна причина невдач реформування сільського господарства?

Викладач:

Але, як завжди, важливу роль в економічних змаганнях і Заходом відігравала промисловість. Саме її розвитку приділялось так багато уваги. Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою і суперечливою була децентралізація управління промисловістю.

• Еврістична бесіда:

• Якими причинами була обумовлена ліквідація системи міністерств як основи управління економікою?
• Що таке монополія?
• Чи можна вважати радянські міністерства одногалузевими монополіями?
• Чи усувають міністерства конкуренцію між тими підприємствами, які входять до їх складу?
• До яких наслідків це може привести?
• Як буде діяти підприємець за умови наявності конкуренції? А якщо її немає?
• А чи буде підприємець за таких умов впровадити нову техніку? (В умовах відсутності конкуренції міністерства могли отримувати прибуток за рахунок простого підвищення цін на свою продукцію, не впроваджуючи при цьому нову техніку).
• Та яка ж головна причина ліквідації системи одногалузевих міністерств? (Прискорення науково-технічного прогресу та вихід радянського суспільства на більш високий рівень розвитку).

Викладач:

Саме заради цього і були створені раднаргоспи насамперед на рівні областей. Але діяльність раднаргоспів привела до виникнення цілої низки негативних явищ. Яких? Що вам відомо про це з історичної літератури? (метод «аналізу ситуації»)

• Чому система раднаргоспів через деякий час була ліквідована та відновлена система одногалузевих міністерств?
• В чому суть економічної дискусії на початку 60-х рр..?
• Який напрямок могли мати економічні реформи, якби М.С. Хрущов дослухався до рекомендацій вітчизняних науковців?

Викладач:

Незважаючи на нескінчені організаційні зміни в керівництві народним господарством, економіка республіки за часів Хрущова в цілому розвивалася добре. Темпи розвитку промисловості України перевищували середні по Радянському Союзу, а темпи її зростання були в 1,5 рази вищі порівняно з 1965-1985 рр., за рахунок чого промисловість досягла таких результатів.

• Повідомлення студента «Розвиток промисловості в другій половині 50-х років – першій половині 60-х років.»

• Дайте оцінку досягненням розвитку промисловості цього періоду.
• Порівняйте економічні реформи 50-60-х рр.. з реформами, що відбувалися в країнах Західної Європи (Німеччина, Італія, Франція).
• Повернемося до нашої проблеми: так що ж міг порадити Черчилль Хрущову? («Пан Хрущов, ви започатковуєте великі реформи. І це добре. Хотілося б тільки порадити Вам не дуже поспішати. Нелегко подолати прірву в два стрибка. Можна впасти в неї»).

1. Соціально-побутове життя.

Викладач:

Хрущовські реформи не виправдали пов’язані з ними сподівання, але закладена в них демократизація економічного життя сприяла вивільненню творчої енергії народу, що зумовило хоча і короткочасне, але стрімке підвищення ефективності радянської економіки в 50-ті роки. Створена в цей час база сприяла зростанню добробуту населення. Так, в Україні 1951-1958 рр.. прибутки середнього робітника зросли на 23%. У 1957 році було ліквідовано практику державних позик, які забирали майже 10% заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення. Про зростання грошових доходів населення України свідчить той фак., що сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд. крб. в 1950 р. до майже 19,7 млрд. крб. у 1960 році.

• Підтвердіть, що соціальна політика була найбільшим економічним здобутком М. Хрущова.

• Повідомлення студента «Соціальна політика. Зрушення у повсякденному житті населення».
• Розповіді студентів про зрушення у повсякденному житті населення на основі спогадів своїх рідних (метод «відкритого мікрофону»).

Викладач:

Але відомо, що на початку 60-х рр.. зафіксовані факти масового незадоволення робітників. Такі виступи відбулись в Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві та інших містах. Вони були нетривалими, швидко припинялись після втручання партійних і державних органів. Проте в 1962 році в Донецьку і Жданові відбуваються вже справжні робітничі страйки й маніфестації. Поза межами України аналогічні події відбулися в Грозному, Ярославлі, Горькому, Москві та Краснодарі. Робітничі виступи були викликані різким підвищенням цін на м’ясо і молоко. Справжньою кульмінацією цих заворушень стали події в Новочеркаську, де проти робітничою демонстрації були застосовані військові підрозділи, що призвело до людських жертв. Наступного року в Одесі місцеві робітники відмовилися вантажити масло, що як «братерська допомога» кубинській революції мало бути відправлене на Кубу. Через робітничі заворушення у 1963 році  у Кривому Розі було на цілий тиждень введено воєнний стан.

• Але чому відбулися ці соціальні виступи, якщо соціальна політика була ефективною?

• Чого більше було в реформах Хрущова – турботи про людей чи зміцнення своєї влади?
• Яким було ставлення в суспільстві до діяльності Хрущова? (відповіді студентів на основі їх творів, метод «відкритого мікрофону»).
• Які риси як політичного керівника не дали Хрущову довести реформи до кінця?

1. Науково-технічна революція. «Відлига» в українській літературі та в мистецтві. Шістдесятництво.

• Розкрийте суть науково-технічних досягнень в Україні в середині 50-х – у першій половині 60-х рр..  ХХ ст..

• Повідомлення студента з опорою на мультимедійну презентацію.

• Які недоліки, прорахунки були в розвитку науки?
• Дайте оцінку реформи освіти.
• Охарактеризуйте процес лібералізації культурного життя в Україні.

• Розповідь студента з опорою на презентацію.

• Чому відбулися такі зміни в культурно-духовному житті?
• Підтвердіть конкретними фактами кредо  М.С. Хрущова «В культурі я – сталініст!».

• Повідомлення студента «Шістдесятники» з переглядом мультимедійної  презентації.

• Які риси були притаманні шістдесятникам? Підтвердіть.
• Яке значення мала їх діяльність в суспільному житті?

• Повідомлення студента «Ліна Костенко – визначна постать руху шістдесятників та сьогодення» з використаням мультимедійної презентації.

• Докажіть, що зміни в культурно-духовному житті мали суперечливий характер.
  1.  Зародження дисидентського руху в Україні

Український історик-дисидент В. Мороз, вказуючи на значення дисидентства, писав: «Віра виникає тоді, коли є мученики» і «Знищені стають прапором».

• У чому, на ваш, погляд полягають особливості та значення дисидентського руху в період його зародження в Україні?

• Повідомлення студента «Зародження дисидентського руху в Україні» з переглядом мультимедійної презентації.

3. Закріплення вивченого матеріалу.

Викладач:

Вирішуючи головну проблему заняття, даючи оцінку періоду «Хрущовської відлиги» ми повинні дати відповідь на питання:

• Яка теза відповідає найбільше дійсності:

1.  «Хрущовська відлига» оптимізувала життя в Україні в усіх сферах – в економіці, в політиці, в соціальній сфері, в культурі;
2. «Хрущовська відлига» внесла хаос, дезорганізацію та дестабілізацію в українське суспільство та негативно відбилося на економіці, політиці, соціальній сфері та культурі. Свою відповідь обґрунтуйте історичними фактами.

• Вирішення проблеми методом дискусії.

Викладач.

• Дайте оцінку особі М.С. Хрущова та його діяльності. Аргументуйте свою позицію.

5. Підведення підсумків заняття та оцінювання. Рефлексія.

• Сьогодні я узнав…
• Я навчився…
• Мене здивувало…
• Я зрозумів, що…
• Мені захотілось…

6. Домашнє завдання.

     1. Опрацювати §§12-13 підручника.

     2. Вивчити конспект уроку.

     3. Підготувати повідомлення про реформи М.Хрущова.