Історія України 11 клас.

Урок № ________                                                                      Дата ____________

Тема. Внутрішньополітичне становище України в середині 50-х років.

Мета: показати зміни, що сталися у розвитку УРСР на початку 1950-х рр. Дати узагальнюючу характеристику розвитку України напередодні значних перетворень. Формувати в учнів розуміння взаємозв’язку між історичними фактами, вдосконалювати навички аналізу, синтезу, критичного оцінювання історичних подій; виховувати в учнів інтерес до національної історії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період десталінізації (1953-1964)», атлас.

Основні поняття і терміни: десталінізація.

Основні дати: жовтень 1952 р. - ХІХ з’їзд КПРС; 5 березня 1953 р. - смерть Й. Сталіна; липень 1953 р. - усунення Л. Берії від влади; 1953-1954 рр. - зміна партійно-державного керівництва в УРСР.

Хід уроку

І. Вивчення нового матеріалу

1. Передумови десталінізації.

 Розповідь учителя.

Реформи, що розгорнулися в радянському суспільстві на початку 1950-1960-х рр., стали продовженням пошуків подальшої моделі розвитку СРСР, що відбувалися в останні роки правління Й. Сталіна. Розробляється нова програма ВКП(б) (КПРС), проект якої був підготовлений в 1947 р. Його особливістю було те, що акцент робився на соціальні програми: будівництво житла, забезпечення кожного громадянина автомобілем, організація мережі їдалень, пралень тощо. Йдуть пошуки виходу з перманентної кризи сільського господарства, яке в роки відбудови в черговий раз перетворилося на донора для промисловості. Предметом обговорення стала проблема співвідношення розвитку промисловості груп А і Б. Згодом М. Хрущов використав наробки, ідеї, що були напрацьовані наприкінці 1940-х - на початку 1950-х рр. Крапку в цих дискусіях поставив Й. Сталін.

Завершення процесу відбудови не привело до послаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Свідченням цього став ХІХ з’їзд КПРС, останній за життя Й. Сталіна. З’їзд затвердив новий п’ятирічний план розвитку СРСР у 1951-1955 рр., у якому головним завданням було наздогнати й перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками. На з’їзді проголошено курс на розгорнуте будівництво комуністичного суспільства.

ХVІІ з’їзд компартії України продублював рішення з’їзду КПРС. Делегати, що виступали на з’їзді, неначе змагались у славослів’ї на честь великого вождя і вчителя тов. Сталіна.

Теоретичною основою цього курсу стала стаття Й. Сталіна Економічні проблеми соціалізму в СРСР. У ній Й. Сталін доводив можливість побудови комунізму в СРСР навіть в умовах капіталістичного оточення. Він сформулював три основні попередні умови виконання цього масштабного завдання: 1) забезпечити раціональну організацію виробничих сил, безперервне зростання всього суспільного виробництва з переважним розвитком виробництва засобів виробництва; 2) шляхом поступових переходів підняти колгоспну власність до рівня загальнонародної, а товарний обіг поступово замінити системою продуктообміну з метою охопити ним всю продукцію суспільного виробництва; 3) домогтися такого культурного росту суспільства, яке б забезпечило всім членам суспільства всебічний розвиток їх фізичних і розумових здібностей. (Детальне висвітлення сталінського курсу останніх років правління необхідне для подальшого порівняння з реформаторською діяльністю Хрущова.)

2. Внутрішньополітичне становище України на початку 1950-х рр.

Початок десталінізації.

 Розповідь учителя.

На початку 1950-х рр. на чолі КПУ продовжував залишатися Л. Мельник (перший секретар КПУ від грудня 1949 до червня 1953 р.), а головою уряду УРСР.- Д. Коротченко (до січня 1954 р.), які були слухняними виконавцями волі вождя.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву «відлига» - процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Свою назву період отримав від повісті популярного письменника І. Еренбурга «Відлига», що з’явилася у 1954 р. Розвиток і поглиблення цього процесу стало основою десталінізації - тобто відходу від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув після ХХ з’їзду КПРС (1956).

 Додаткова інформація

Одним зі свідчень прагнення суспільства до змін стали повстання й страйки в таборах ГУЛАГу. Провідну організаційну роботу в цих повстаннях відіграли українці, засуджені за участь у боротьбі УПА та ОУН.

У березні 1953 р. у таборах Воркути спалахнуло одне з найбільших повстань, у якому брали участь робітники-в’язні 50 копалень. Організував і очолив повстання, яке тривало три місяці, утворений підпільний провід ОУН. Повсталі розправилися з енкаведистами, обрали орган самоврядування й висунули вимоги звільнити всіх невинно засуджених, змінити існуючий лад в СРСР тощо. Зрештою повстання було придушено військами: 64 в’язні загинули, 200 отримали поранення. Подібні повстання відбулися і в інших містах. Активну роль українці відіграли і в повстанні в Кінгірі (Казахстан) у травні-червні 1954 р., для придушення якого застосовували навіть танки.

 Розповідь учителя.

По смерті Й. Сталіна серед його наступників розпочалась боротьба за владу. У кожного з протиборчих угруповань «сталінської гвардії» (Л. Берії, Г. Маленкова, М. Хрущова) було своє бачення подальшого розвитку СРСР. У цій боротьбі переміг М. Хрущов у союзі з Г. Маленковим. Відлуння цієї боротьби поширилося і на Україну. Кожне з угруповань намагалося знайти собі прихильників у республіці. Спочатку основними суперниками виступили Л. Берія, який контролював головні силові міністерства і прагнув встановити свою одноосібну владу, і група Хрущова-Маленкова, яка контролювала партійний апарат і виконавчі органи влади. Останні розуміли, що прихід до влади Л. Берії може коштувати їм життя. Для зміцнення позицій в Україні Л. Берія призначив своїх найближчих однодумців П. Мешика і С . Мільштейна відповідно міністром та заступником міністра внутрішніх справ республіки.

Від них вимагалося знайти спільну мову з УПА, аби припинити збройну боротьбу в Західній Україні. Також обласним управлінням МВС було наказано встановити негласний контроль над партійними органами. Начальник Львівського управління МВС генерал Т. Строкач піддав сумніву доцільність виконання цього наказу і доповів про це секретарю Львівського обкому партії, останній повідомив про це першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова. Бачучи з боку керівництва КПУ опозицію своїм планам, Л. Берія домігся звільнення Мельникова з посади першого секретаря КПУ за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів і генерала Т. С трокача, який опинився фактично під домашнім арештом у Москві, із якого йому вдалося вирватися. На посаду першого секретаря КПУ було призначено О. Кириченка, першого на цій посаді українця. Після цього набула поширення хвиля висувань на керівні посади представників місцевих кадрів. Як результат на 1 червня 1954 р. до складу ЦК КПУ входили 72 % українців, до Верховної Ради - 75 %, а серед директорів великих підприємств українці складали 51 %.

Проте боротьба за владу вступила у вирішальну фазу. Т. Строкачу вдалося передати М. Хрущову відомості про дії Л. Берії. Ці матеріали доповнили інформацію, якою вже володів М. Хрущов. Останній став діяти рішуче. Заручившись підтримкою військових (Г. Жуков та ін.), М. Хрущов домігся арешту Л. Берії під час засідання Президії ЦК КПРС у червні 1953 р. Берія був звинувачений в антипартійних і антидержавних діях і після суду розстріляний.

Також від влади було усунуто й прихильників Берії в Україні. Т. Строкач став міністром МВС УРСР. Тривала робота М. Хрущова в Україні у попередні роки зумовила те, що його найближче оточення формувалося з осіб, які разом з ним працювали в республіці. У 1958 р. українці становили 60 % членів КПУ. Вихідці з України зайняли провідні посади і в союзному керівництві. Так, Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом стали міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці - О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест - увійшли до складу Політбюро ЦК КПРС. Т акі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити їхніми тісними зв’язками з М. Хрущовим, їхніми особистими рисами лояльних виконавців волі системи, а також місцем, яке зайняла Україна в Радянському Союзі.

Зростання ролі й кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалося процесом перебудови й вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955-1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни. Боротьба з бюрократичним апаратом була зумовлена прагненням Хрущова усунути від влади Маленкова, опорою якого були структури виконавчої влади. У 1955 р. Маленков був усунутий з посади голови Ради Міністрів СРСР, на його місце був призначений М. Булганін. Крім змін у партійному та державному керівництві почався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації репресованих у 1930-1940 рр. й повернення депортованих осіб, пов’язаних із діяльністю ОУН-УПА.

Нове радянське керівництво, яке очолило державу після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи.

Починаючи з 1953 р. стає помітним процес реформ, та відразу постало питання, у якому напрямку їх проводити.

 Біографічна довідка.

Микита Сергійович Хрущов (1894—1971) народився 15 квітня 1894 р. у с. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області Росії, у робітничій родині. До 15 років наймитував у поміщиків. Із 1908 р. працював на шахтах Донбасу, де з 1912 р. брав участь у виступах проти царського режиму, розповсюджував газету «Правда». Після Лютневої революції був обраний членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів познайомився з Л. Кагановичем, який згодом мав значний вплив на подальшу політичну долю М. Хрущова. У 1918 р. вступив до партії більшовиків. Під час громадянської війни М. Хрущов - червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії. На початку 1920-х рр. М. Хрущов брав участь у відновленні шахт Донбасу. У 1922-1925 рр. навчався у Юзівському гірничому технікумі. Обирався секретарем парторганізації. Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1928 р. Л. Каганович запропонував його кандидатуру на посаду заступника завідуючого оргрозподвідділу ЦК КП(б)У. Далі почалось швидке просування М. Хрущова по партійній лінії. За рекомендацією Л. Кагановича, який на той час був уже секретарем ЦК ВКП(б), М. Хрущов у 1929 р. став студентом Промислової академії у Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії, активно винищуючи представників антисталінської опозиції. Така активність сподобалась Й. Сталіну. Відтак за рекомендацією Л. Кагановича і з відома Й. Сталіна Хрущов перейшов на партійну роботу в Москву. На XVII з’їзді ВКП(б) М. Хрущова було обрано членом ЦК ВКП(б). Від березня 1935 до січня 1938 р. - перший секретар Московського обкому і міськкому ВКП(б).

У цей час він зміг здобути довір’я Й. Сталіна, чим потім вдало користувався. У 1939 р. увійшов до складу Політбюро ЦК ВКП(б).

У 1938-1949 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою від березня до грудня 1947 р., коли Першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). М. Хрущову належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри. З усіма завданнями М. Хрущов успішно впорався. Остаточно зійшла нанівець політика «коренізації» й «українізації». Доклав своєї руки Хрущов й до процесу радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. і після війни. Під час війни був членом військових рад Київського особливого військового округу південно-західного напряму, Сталінградського, Південного, Воронезького й 1-го Українського фронтів; йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта (1943). Від липня 1943 р. знову почав вести роботу в політбюро, оргбюро і секретаріаті ЦК КП(б)У. Від лютого 1944 р. до грудня 1947 р. М. Хрущов за сумісництвом працював головою РНК УРСР. Його призначення диктувалося потребою концентрації партійної й державної влади для швидкого подолання наслідків війни.

За «м’якотілість» під час голоду 1946-1947 рр. Хрущова звільнили з усіх посад в Україні і відкликали до Москви. Але вже в грудні 1947 р. знову повернули в Україну, де він знову розпочав активну роботу: керував боротьбою з УПА, ліквідовував УГКЦ, здійснював масову депортацію українців, керував відбудовою тощо.

У грудні 1949 р. М. Хрущов повернувся до Москви. До березня 1953 р. він - секретар ЦК і перший секретар Московського обкому партії. З березня 1953 р. - секретар, із вересня 1953 р. - перший секретар ЦК КПРС. М. Хрущов здобув цю посаду у жорстокій боротьбі з Л. Берією.

Із 1957 р. Хрущов зосередив у своїх руках всю повноту державної й партійної влади. Став ініціатором десталінізації і значних реформ у всіх сферах життя суспільства. Використовуючи непослідовність у його діях, а також зважаючи на невдоволення населення, оточення почало планомірну роботу щодо усунення М. Хрущова від влади. Це сталося на жовтневому (1964) Пленумі ЦК КПРС. Хрущов був звинувачений у волюнтаризмі й суб’єктивізмі. Після цього й до кінця життя М. Хрущов фактично був ізольований на дачі під Москвою. Помер 11 вересня 1971 р.

Запитання

1. Хто став першим секретарем ЦК КПУ після Л. Мельникова?

2. Яке значення для суспільно-політичного життя УРСР мали зміни

в керівництві республіки, що відбулись на початку 50‑х років?

Стан промисловості та сільського господарства

У ч и т е л ь. Незважаючи на те що нове радянське керівництво приділяло значну увагу розвиткові сільського господарства, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості.

У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості.

1952–1955 pp. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 раза.

Тривав процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951–1958 pp. Було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

1951 р. завершилася четверта п’ятирічка (1946–1950), основним завданням якої була відбудова народного господарства країни.

На XIX з’їзді КПРС (1952), продубльованому XVII з’їздом КПУ, розвиток галузей промисловості групи «А» й надалі залишався пріоритетним, хоча в документах декларувалася необхідність піднесення і добробуту населення.

Україна залишалася паливно-енергетичною та металургійною базою СРСР. Особливо швидкими темпами розвивалися будівництво електростанцій, потужність яких за п’яту п’ятирічку (1951–1955) зросла в 1,9 раза, металургійної, вугільної, нафтової та газової промисловості, машинобудування. Виплавляння сталі збільшилося вдвічі, алюмінію - в 3,7 раза, чавуну - на 81 %, прокату - на 96 %, побудовано понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей (на жаль, ця технологія вже на той час булла застарілою), 21 прокатний, трубопрокатний та трубозварювальний цех. Збудовано Каховську гідроелектростанцію, внаслідок чого рівень ґрунтових вод в Україні піднявся, що призвело до змін клімату - він став більш вологим.

Загалом за роки четвертої п’ятирічки промисловість України вийшла на довоєнний рівень, проте радянська індустрія дедалі більше відставала за технічною оснащеністю від європейських країн. Щоправда, за валовими показниками з виплавляння чавуну, видобутку кам’яного вугілля ми зрівнялись з Великобританією, Західною Німеччиною, Францією.

Нове радянське керівництво, що стало на чолі держави після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів в економічному змаганні із Заходом. Саме вони зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи. Уже з 1953 p. розпочався процес реформ. Але одразу постало питання, у якому напрямку їх проводити. Усі сходились на думці, що найслабшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зростання продукції в якому за період 1949–1952 pp. складав лише 10 %, у той час як у промисловості - 230 %. До того ж сільське господарство було збитковим. Усі спроби наприкінці 40-х років стимулювати сільгоспвиробництво не мали успіху. Село на початку 50‑х pp. залишалося на межі виживання. Ще за життя Сталіна розпочалася кампанія з укрупнення (об’єднання) колгоспів (1950 p. їх кількість скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295).

Цим самим уряд намагався зменшити кількість упpaвлінців, покращити ефективність сільського господарства.

1953 р. з ініціативи Хрущова партія звернула увагу на катастрофічний стан сільського господарства.

Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Було зроблено спробу зупинити його занепад.

Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств та ін.

Для цього зменшили податки для трудівників села, ліквідували сталінські податки на фруктові дерева та ягідні кущі, було збільшено закупівельні ціні на продукцію сільського господарства, скасовано заборгованість села за попередні роки, направлено на село 40 тис. спеціалістів. Це кардинально не змінило ситуацію, проте упродовж наступних п’яти років спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за тривалі роки стало рентабельним. Середина 50-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства протягом 1954–1958 pp., порівняно з попередньою п’ятирічкою, зросла на 35,3 %.

Позитивні зрушення були б ще більш вагомими, якби не волюнтаристські нереалістичні надпрограми.

Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу. Її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28–30 млн га). Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів.

Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954–1956 pp. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб.

А до 1961 р. туди передали 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виготовлених на українських підприємствах.

Стосовно цього питання серед радянського керівництва не було одностайності. В. Молотов, зокрема, вважав за доцільніше вкласти гроші у піднесення сільського господарства центральної нечорноземної смуги та України (у багатьох місцевостях цих регіонів солдатські вдови й через десять років після переможної для СРСР війни використовували як тяглову силу корів). Утім, Хрущов наполіг на своєму.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді - кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будівництв Київщини.

Ця група прибула до Казахстану, де працювала у Федорівському районі Кустанайської області. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Робітничі колективи окремих цілинних радгоспів ледь не повністю складалися з переселенців-українців.

Так було, зокрема, у радгоспах «Київський», «Харківський» Кустанайської, «Київський», «Херсонський» Акмолінської областей та ін. 1956 р. у господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало близько 80 тис. українських юнаків і дівчат. Водночас щороку на сезонні заробітки до Казахстану традиційно виїздили з України десятки тисяч осіб (переважно студентська молодь).

Цілинна програма дозволила дещо розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства СРСР. Варто наголосити, що цілина висотувала з України людські й матеріальні ресурси та послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур».

У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи понад 5 млн га (у 1953 p. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га).

Майже водночас з відтоком з України працездатної молоді збільшувався приплив у республіку росіян із зубожілих сіл РР ФСР.

Таким чином, промисловість і сільське господарство України в першій половині 50-х років динамічно розвивались.

Бесіда

1. Якими заходами радянське керівництво намагалось стимулювати розвиток сільського господарства України в першій половині 50-х років?

2. Як ви вважаєте, чому радянське керівництво, проводячи економічні реформи, віддавало перевагу розвитку промисловості, а не сільського господарства?

3. Які заходи, на ваш, погляд, могли зробити більш ефективними реформи в економіці, що проводили у 50-ті роки в Україні?

4. Яка роль відводилась Україні в освоєнні цілинних земель Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу?

5. Які адміністративні реформи було проведено в УРСР на початку 50-х років?

Соціальне та економічне життя населення

У ч и т е л ь.

Населення України на початку 1950 р., порівняно з 1940 р., зменшилося на 4,1 млн осіб. У загальному обсязі втрат 76 % припадало на чоловіків, тому післявоєнне українське суспільство було переважно жіночим, що створювало серйозні проблеми особистої невлаштованості, жіночої самотності. На 50 % знизилися показники народжуваності.

Особливо гостро постала після війни житлова проблема. Без даху над головою залишилося понад 10 млн осіб. Розв’язати житлову проблему влада намагалася, в першу чергу, шляхом відновлення найменш зруйнованих будівель, а вже потім - запровадження нового житлового будівництва. Проте навіть в 1955 р.

середня житлова площа на одну людину в Україні складала лише 6 м2 (1945 р. цей показник становив 5 м2), що було в 1,5 раза менше за встановлену санітарну норму. За даними обстеження, проведенного Українським інститутом комунальної гігієни, в перші повоєнні роки менше однієї кімнати на сім’ю мали 15,6 % мешканців міст, одну кімнату на сім’ю мали 60,9 %, дві - 20,3 %, три і більше - 3,2 %.

Як і раніше, одним із найбільш дефіцитних товарів був хліб. Проблемою було придбання одягу та промислових товарів. Недоступними

для переважної більшості міського населення були фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, магнітофони, автомобілі. Щоб засвідчити свою турботу про народний добробут, уряд з 1948 по 1954 р. проводив зниження цін на товари. Результат цього заходу був швидше емоційним, ніж практичним, оскільки реального здешевлення товарів не відбувалося.

Щорічно населення повинне було підписуватись на державні займи в середньому в розмірі 1–1,5-місячної заробітної плати. Лише протягом 1946-1956 рр. було розміщено 11 займів.

1950 p. державні роздрібні ціни в Україні, порівняно з довоєнними, були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата 1946–1950 pp. перевищила довоєнний рівень лише на 24 %, а загальна сума доходів населення - на 62 %. До 1956 p. Діяв указ від 1940 p., який забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. 1951 p. його було замінено заходами дисциплінарного характеру. Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися протягом 1951–1955 pp.  на 50 %.

 Робота з документами

Із виступу голови міськвиконкому м. Чернігова на сесії облвиконкому «Про розвиток державної та корпоративної торгівлі в м. Чернігові» (30.09.1952 р.)

«Продаж товарів у місті в 1952 р., порівняно з 1951 р., збільшився більш ніж у 2 рази… Водночас, товариші, я хочу сказати, що в роботі торговельних організацій наявні суттєві недоліки… Швейні вироби надходять у торговельну мережу одноманітні; переважно з неякісного вовняного матеріалу, застарілих фасонів, погано зшиті, а також не усіх розмірів. Невдоволені споживачі й якістю, й асортиментом взуття, особливо для школярів».

Із листа товаришу Сталіну Й. В. від Голови Ради Міністрів УРСР Д. Коротченка та Секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. 1951 р.

«Выделяемые Украинской СССР рыночные фонды муки для хлебопечения не обеспечивают спроса населения, вследствие чего торговля хлебом во всех городах республики, за исключением Донбасса, проходит с большими перебоями, при наличии очередей.

Еще хуже обстоит дело с обеспечением трудящихся городов Украинской ССР крупой и макаронными изделиями… В связи с ограниченными фондами, торговля крупой в городах Украины, за исключением областей Донбасса и города Киева, по существу не производится…

Не удовлетворяется минимальная потребность по сахару… Для розничной торговли в городах и промышленных центрах остальных 23 областей республики остается лишь 18 186 тонн.

Особенно большое напряжение создалось с обеспечением городского населения республики животным маслом, в связи с сокращением фондов в 1951 г. против 1950 года. Таким образом, продажа животного масла даже в областных центрах производиться не может…

Численность населения республики почти достигла довоенной, а число рабочих и служащих значительно возросло в сравнении с довоенным периодом. По сдаче хлеба государству и производству сахара республика превзошла довоенный уровень. В то же время, выделяемые в настоящее время фонды хлеба, сахара и других продовольственных товаров далеко не достигают довоенного уровня.

Рыночные фонды сахара для Украинской ССР составляют в настоящее время 79 % фондов 1940 года, тогда как реализация сахара в других республиках значительно превзошла довоенный уровень…»

Запитання

Які висновки можна зробити за наведеними документами? Входження Кримської області до складу УРСР

У ч и т е л ь. У повоєнній Україні було відновлено систему адміністративно- територіального поділу, запроваджену в СРСР 1932 р., за якою найбільшою адміністративно-територіальною одиницею залишалася область.

Упродовж 50-х років на карті УРСР відбулися численні зміни: на виконання ухвал Верховної Ради СРСР перекроювалися межі багатьох районів, сіл, міст і навіть деяких областей. Так, у січні1954 р. шляхом виділення земель зі складу кількох прилеглих областей було утворено нову - Черкаську - область. Того ж року Ізмаїльську область було ліквідовано, а її територію включено до Одеської області. 1959 р. Дрогобицьку область так само було приєднано до Львівської області.

Продовжувалася довоєнна традиція перейменування адміністративно- територіальних утворень. Нові назви, як правило, мали політико-ідеологічне забарвлення їх присвоювали на честь комуністичних діячів, воєначальників, свят. Виняток становило перейменування 1962 р. Станіславської області та обласного центру на честь Каменяра - відповідно Івано-Франківська область та м. Івано-Франківськ. Але назагал з’являлося багато міст і сіл із шаблонними, схожими чи навіть однаковими назвами: Червоноармійськ, Дзержинськ, Комсомольськ, Жовтневе, Першотравневе тощо.

Інколи траплялися перейменування зворотного порядку: 1958 р. Ворошиловградській області через політичні міркування було повернуто колишню назву - Луганськ; 1961 р. з карти республіки зникла Сталінська область, натомість з’явилась Донецька область.

1954 р. на честь святкування 300-річчя Переяславської угоди старовинне місто Проскурів було перейменоване на Хмельницький.

Сюди було перенесено центр Кам’янець-Подільської області, яка водночас дістала нову назву - Хмельницька.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. «Про передачу Кримської області зі складу РР ФСР до складу УРСР» та відповідним Законом Верховної Ради СРСР (квітень 1954 р.), Крим було підпорядковано Україні. Цю акцію теж здійснювали із пропагандистською метою у межах святкування 300-річчя Переяславської угоди, проте вона була продиктована глибшими причинами, насамперед економічного характеру.

Нагадаємо, що упродовж багатьох століть на території Кримського півострова традиційно проживала значна кількість українського населення. Після захоплення влади більшовиками, з 1921 р. Крим опинився у складі Російської Федерації, маючи статус автономної республіки, якого він був позбавлений 1945 року.

На час входження до УРСР на півострові нараховувалося 1,2 млн мешканців, із них 700 тис. міського населення. Національний склад населення Криму впродовж 1944–1954 pp. зазнав докорінних змін. Замість депортованих Сталіним кримських татар, болгар, німців і греків дозвіл на поселення в цій унікальній курортній місцевості союзна влада надавала переважно вихідцям з Росії, серед яких було чимало колишніх військових, а також відставних охоронців численних таборів ГУЛАГу, які шукали «заслуженного відпочинку» під теплим південним сонцем. Внаслідок цілеспрямованої національної політики Москви вже 1959 р. росіяни становили 71,4 %, а українці - 22,3 % мешканців Кримської області.

Після включення до складу УРСР півострів продовжував залишатися зоною відпочинку та оздоровлення всесоюзного значення.

Окрім традиційних, зумовлених природно-кліматичними умовами галузей економіки - курортної, виноробної, консервної, садівництва, вівчарства, - тут почали розвиватися (на шкоду довкіллю) хімічна, металургійна, суднобудівна індустрія. Після входження Криму до УРСР завершилося формування нинішньої території України.

Запитання

Чим було вмотивовано передання Кримської області УРСР?

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть дату, що стала поворотною у внутрішньополітичному житті Україні. Обґрунтуйте цю точку зору.

2. Як розвивалась економіка України в 50-х роках?

3. Що впливало на розвиток сільського господарства в цей період?

4. Які зміни відбувались у промисловості України першої половини 50-х років?

5. Що обумовило передання Кримської області УРСР?

VІ. Підсумки уроку

 Заключне слово вчителя.

Подолавши в основному руйнівні наслідки Другої світової війни, Україна опинилася перед вибором подальшого розвитку. Панування радянської тоталітарної моделі визначило її подальший розвиток як складової частини СРСР з усіма позитивними й негативними рисами

VІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати §§12-13.
2. Питання 5 параграфа 13 (письмово).