Історія України 10 клас
Урок № _______ Дата ________________
Тема. Піднесення промислового виробництва.
Мета: характеризувати зміни у розвитку промисловості у складі Російської та австрійської імперій; визначати особливості діяльності українських капіталістів у цей період; розвивати вміння здобувати нові знання, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розумінню учнями переваги політики реформ, їх користі для держави та усвідомлення того, що нездатність влади йди на компроміс і задовольняти потреби народу штовхає його до радикальних дій.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта «Україна у 1907-1914рр.», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: монополії, реформи, депресія.
Основні дати:
1906-1911 рр. - здійснення земельної реформи П.Столипіна у Російській імперії.
Хід уроку
I. Організація навчальної діяльності.
Учитель повідомляє учням тему і основні завдання уроку.
II. Перевірка домашнього завдання.
Запитання і завдання.
1. Які причини проведення аграрної реформи П.Столипіна?
2. Дати характеристику особливостей проведення реформи в Україні?
3. Які наслідки земельної реформи П.Столипіна?.
III. Актуалізація опорних знань.
Запитання і завдання.
1. Які чинники перешкоджали розвитку промисловості та сільського господарства Наддніпрянської України на початку XX ст.?
2. Назвіть основні види монопольних об’єднань початку ХХ ст.
IV. Вивчення нового матеріалу.
1. Промисловий розвиток.
Розповідь учителя.
З кінця 1909 р. Росія переживала нове економічне піднесення. За п’ять років її промислове виробництво виросло наполовину. Країна активно готувалася до війни, підвищився попит на продукцію важкої промисловості. Особливо швидко розвивалися металургія та залізничний транспорт. Ці галузі майже вдвічі збільшили споживання донецького вугілля. Його видобуток досягнув 1,5 млрд пудів і становив 70 % від загальноросійського. У 2–4 рази збільшився обсяг видобутку залізної та марганцевої руд.
На вугільних і металургійних підприємствах замість парових машин стали використовувати двигуни внутрішнього згоряння та електричні двигуни. На шахтах Донбасу запроваджувалися машини для механічного видобутку та сортування вугілля, на рудниках Криворіжжя – електричні підйомники, на металургійних заводах Катеринослава, Кам’янського та Макіївки – електричні двигуни. Напередодні війни металургійна промисловість України давала 60 % загальноросійського випуску сталі.
Територією України проходили чотири залізниці (Катерининська, Південна, Південно-Західна та Москва–Київ–Воронеж), які складали майже 80 % української залізничної мережі. У 1913 р. на неї припадала третина загальноросійських залізничних перевезень. У передвоєнний період більша частина залізничного транспорту була технічно застарілою або зношеною. Розгортаючи інтенсивне будівництво нових ліній у прикордонних територіях, уряд виділяв незначні кошти на модернізацію існуючих мереж. Знизилися замовлення на нову транспортну техніку, через що Харківський та Луганський паровозобудівні заводи у 1913 р. навіть не досягли рівня виробництва 1905 р.
Сільськогосподарське машинобудування працювало значно ефективніше. Попитом користувалися молотарки, котли, цистерни. Більшість машинобудівних підприємств зосереджувалася в Катеринославській, Харківській та Херсонській губерніях. Перед війною Україна давала більше половини обсягу виробництва сільськогосподарських машин імперії. Проте складної техніки, яка застосовувалася в поміщицьких маєтках, не вистачало і половина її завозилася з-за кордону. Готуючись до майбутньої війни, царський уряд у 1910 р. прийняв так звану «малу воєнну програму», яка передбачала інтенсивний розвиток суднобудування. За цією програмою в 1911 р. у Миколаєві було побудовано найбільший суднобудівний завод – Російського акціонерного суднобудівного товариства (Россуд).
Промислове виробництво в Україні зберігало однобічний характер. Перед війною лише кожне сьоме українське підприємство. Промисловість західноукраїнських земель у передвоєнний період залишалася відсталою. Через відсутність кваліфікованої робочої сили підприємці не інвестували капітал у розвиток місцевої промисловості. У 1910 р. лише кожен шостий з 300 тис. галицьких робітників працював на промислових підприємствах, інші були зайняті в напівкустарних виробництві і промислах. Аналогічна ситуація була на Закарпатті та Буковині. Польські, угорські та румунські поміщики, підтримувані австрійською владою, стримували розвиток місцевої української промисловості. Влада прагнула зберегти західноукраїнський ринок для товарів з центральних районів імперії, а поміщики – використати дешеву робочу силу.
У Східній Галичині розвивалися нафтодобувна, нафтопереробна та деревообробна галузі, на Буковині – лісопильна та деревообробна, на Закарпатті – деревообробна, меблева й хімічна. Вирубка деревини часто велася хижацькими методами і призвела до значного скорочення площі лісів у регіоні.
У 1910 р. було відновлено діяльність картелю «Союз рафінерів», який зосередив 90 % збуту цукру. У Херсонській та Катеринославській губерніях виникли синдикати консервних заводів. Для збуту продукції заводів сільськогосподарського машинобудування Одеси, Олександрівська та Єлисаветграда в 1913 р. утворився синдикат «Урожай».
2) Монополізація промисловості:
Домовляючись між собою, монополісти вели жорстку конкурентну боротьбу. У 1913 р. внаслідок угоди між металургійними підприємствами Півдня було створено Металургійне товариство, яке змогло монополізувати 90 % видобутку залізної руди і спричинило розпад відомого синдикату «Продаруд». У фінансовій сфері домінували близько 50 комерційних банків, які жорстко витісняли провінційні фінансові установи. До 90 % банківських акціонерних капіталів належали іноземцям. Серед відомих промисловців та фінансистів країни були й представники української сім’ї Терещенків.
На західноукраїнських землях концентрація виробництва у нафтовій галузі привела до істотного зменшення кількості діючих підприємств. У 1913 р. 3/4 нафти Галичини видобували 15 підприємств. Їхньому розвитку сприяли німецькі, англійські та французькі фінансові вливання. У нафтовому бізнесі, окрім іноземців, відомими підприємцями були українські сім’ї Іванчуків, Терлецьких.
У деревообробній промисловості домінував австрійський капітал. На Галичині діяли філіали Австро-Угорського державного банку, в економіці Буковини значну роль відігравав імперський банк «Вінер банк ферейн».
Робота з підручником.
1) Соціальна структура та побут населення. §7 п.4.
- Закріплення нових знань учнів.
Бесіда за запитаннями.
1. Які галузі промисловості розвивались в Україні?
2. Яка становище промисловості в Україні перед початком Першої світової війни?
VI. Підсумки уроку.
Передвоєнне економічне піднесення було коротким, але інтенсивним. Величезні іноземні інвестиції сприяли розбудові важкої промисловості, яка стала базою для цілого ряду потужних монополій. Разом з тим українські землі залишалися аграрно-індустріальними, як і сама Росія, та аграрними, як Австро-Угорська імперія. Промислове піднесення позначилося на структурі та соціальному становищі суспільства, спричинивши його подальше розшарування. Незважаючи на гостроту соціальних суперечностей, які накладалися на протистояння національного характеру, в обох імперіях українська нація складалася як єдине ціле.
Активізувався процес формування національних цінностей та національного виховання, визначальне місце в якому належало українській сім’ї.
VII. Домашнє завдання.
1 ) Опрацювати § 7 підручника.
2) Повторити матеріал про розвиток культури та мистецтва України в другій половині XIX ст.
| 
