Історія України 10 клас

Урок № _______                                                       Дата ________________

Тема. Соціально-економічне становище в Україні літом-восени 1917 року.

Мета: визначити, як змінилось соціально-економічне та політичне становище в Україні після проголошення автономії України, розвивати в учнів уміння працювати з текстовими джерелами інформації, порівнювати їх зміст, вміння аналізувати та систематизувати матеріал, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки; виховувати в учнів патріотичні почуття.

Основні поняття: «революція», «універсал», «автономія», «республіка», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний секретаріат».

Обладнання: підручник, схеми, таблиці.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• визначати хронологічну послідовність подій Української революції;

• характеризувати взаємовідносини ЦР та ТУ;

• на основі аналізу різних джерел інформації:

а) порівнювати різні точки зору щодо діяльності УЦР у березні–листопаді 1917р. та висловлювати власну позицію з цього питання;

б) складати характеристики та політичні портрети видатних діячів української революції;

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ . Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда за запитаннями

1. Давайте порівняльну характеристику І та ІІ Універсалів ЦР.

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

Після проголошення ЦР І та ІІ Універсалів боротьба за автономію України стає дедалі запеклішою.

ІІІ . Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

1. Загальнонаціональна криза.

Розповідь учителя

Тимчасовий уряд не зміг налагодити ефективне управління державою після повалення самодержавства. Поразки на фронті, поширення анархії та насильства, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, спроби захоплення влади більшовиками в Петрограді, катастрофічний спад виробництва, інфляція тощо - такими були характерні риси ситуації, що склалася в країні. Усе це свідчило про наближення загальнонаціональної кризи. Намагаючись її уникнути, О. Керенський у серпні 1917 р. скликав у Москві Державну нараду. На ній Верховний головнокомандувач генерал Л. Корнілов запропонував для наведення порядку в країні оголосити воєнний стан і запровадити смертну кару в тилу. Присутні висловили своє ставлення до цих пропозицій овацією. Оскільки О. Керенський не підтримав Л. Корнілова, останній вирішив діяти самостійно. 7 вересня 1917 р. він надіслав до уряду телеграму з вимогою передати йому всю владу. Війська повинні були встановити контроль над Петроградом. Командування Південно-Західного й Румунського фронтів, штаби Київського та Одеського військових округів захопили владу в Україні. О. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав усі революційні сили захистити демократію.

В Україні, як і в інших регіонах, Корніловський заколот провалився. 9 вересня  Українська Центральна Рада розглянула ситуацію, що склалася внаслідок виступу генерала Л. Корнілова, і звернулася до населення з відозвою, у якій закликала згуртуватися для боротьби з контрреволюційним виступом, підкресливши, що єдина законна влада в Росії - Тимчасовий уряд, а в Україні - Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат. Для боротьби із заколотниками УЦР створила Комітет порятунку революції. УЦР виступила ініціатором об’єднання зусиль в Україні для відсічі контрреволюції Генерального Секретаріату, комісара Тимчасового уряду Києва, командувача військами Київського військового округу, міського голови й начальника міліції Києва, виконкомів Рад робітничих і солдатських депутатів, загальноросійських, українських і єврейських партій. Усі вони спільно закликали населення до рішучої боротьби із заколотниками. Проти змовників виступила більшість особового складу частин Південно-Західного та Румунського фронтів. Місцеві Комітети порятунку революції блокували рух ешелонів із вірними заколотникам військами.

У Бердичеві солдати заарештували командувача Південно-Західного фронту генерала А. Денікіна й завадили йому відправити війська до Києва. У Донбасі було попереджено виступ козачих частин, очолюваних генералом О. Каледіним. Завдяки рішучим і швидким діям заколот було придушено.

Ці події сприяли зростанню впливу серед населення більшовиків, які найбільш активно протистояли контрреволюції. Для боротьби з нею більшовики сформували й озброїли за дозволом Тимчасового уряду загони Червоної гвардії. Розпочався процес більшовизації рад, що полягав у посиленні їх впливу в цих організаціях і прийнятті рішень, відповідних їх політичному курсу. 21 вересня 1917 р. Київська Рада робітничих і солдатських депутатів уперше переважною більшістю голосів підтримала більшовицьку резолюцію щодо оцінки поточного моменту та організації влади. Це відобразило зміну політичних настроїв у середовищі робітників і солдатів міста на користь більшовиків. В умовах поглиблення загальнонаціональної кризи більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання та захоплення влади.

2. Подальша українізація армії. З’їзд народів Росії.

  Розповідь учителя

Улітку-восени 1917 р. тривав процес українізації армії. Його прискоренню прияв наказ командувача Південно-Західного фронту про українізацію 34-го рмійського корпусу 7-ї російської армії. Підрозділ дістав назву 1-го Українського корпусу та став однією з перших українських військових частин, створених на Південно-Західному фронті в 1917 р. Його командувачем став генерал-лейтенант П. Скоропадський - нащадок старовинного гетьманського роду. Із корпусу було виведено солдатів-неукраїнців, а його особовий склад почали поповнювати воїнами запасу, добровольцями й сотнями Вільного козацтва до досягнення загальної кількості в 40 тис. бійців. Старшини корпусу мали окремі відзнаки - погони з жовтими смугами на блакитному тлі. На початок вересня 1917 р. було організовано 27 українізованих дивізій, а кількість українізованих вояків становила близько 1,5 млн із 4 млн солдатів-українців у складі російської армії.

У серпні—вересні активно розвивався вільнокозачий рух. 16- 20 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся І Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Його 200 делегатів представляли 60-тисячне вільнокозацьке військо. Отаманом вільних козаків було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, який закликав вступати до лав його корпусу «всіх чесних людей, які визнають себе українцями і які згодні стати в оборону прав українського народу та всього трудящого люду України й підтримувати федеративно-демократично-республіканський устрій Росії з повною автономією України при забезпеченні прав меншостей». З’їзд прийняв постанову, де заявлялося: «Закладаючи перші підвалини організованої збройної сили української демократії, поставити собі найпершим завданням, щоб вільне козацтво стало військом народу...». Однак лідери УЦР, як і раніше, негативно ставилися до створення власної армії й не підтримали вільнокозачий рух. Однією з помітних подій тогочасного суспільно-політичного життя України став з’їзд представників народів та областей колишньої Російської імперії (З’їзд народів), що відбувся 21-28 вересня 1917 р.

в Києві у приміщенні Педагогічного музею. У ньому взяли участь 89 делегатів від народів, що виступали за реорганізацію Росії на федеративних засадах — латишів, литовців, естонців, поляків, білорусів, українців, євреїв, татар, грузинів, молдаван, бурятів, донських козаків, союзу козацьких військ. Ініціатором проведення З’їзду народів була Українська Центральна Рада. Представник Тимчасового уряду М. Славинський у своєму виступі визначив мету з’їзду - перед скликанням Установчих зборів, які мають проголосити федеральний устрій Росії, обговорити основні засади побудови нової держави. У своїх виступах делегати акцентували увагу на розподілі повноважень між центром і регіонами у складі майбутньої федерації, загальнодержавній і національній мовах, забезпеченні прав національних меншин, організації національно-територіальних автономій тощо. На останньому засіданні З’їзду народів делегати обрали постійно діючу Раду народів, що складалася з чотирьох представників від кожного народу - учасника цих зборів. Її головою став М. Грушевський, а місцем постійного перебування - Київ. Рада народів мала розробляти основні засади формування національно-територіальних автономій і федерації. Одноголосно було ухвалено ряд постанов, зокрема «Про федеративний устрій Російської держави», «Про національно-персональну автономію», «Про загальнодержавну і крайову мови». Важливим було те, що у своїх рішеннях з’їзд підтримав сформульоване в І Універсалі УЦР положення, що народи мають право крайовими Установчими зборами проголошувати свої автономії, не очікуючи Всеросійських Установчих зборів.

5. Загострення відносин Української Центральної Ради та Тимчасового уряду.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи причини та прояви загострення відносин між УЦР і Тимчасовим урядом у цей період. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Після придушення заколоту генерала Л. Корнілова Тимчасовий уряд не зміг стабілізувати ситуацію на теренах колишньої Російської імперії. У країні набирала обертів загальнонаціональна криза. Намагаючись знайти вихід із неї, Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою, призначив на листопад 1917 р. вибори до Установчих зборів і скликав у Петрограді Демократичну нараду з функціями органу, який мав контролювати діяльність уряду до відкриття Установчих зборів. Українська делегація на Демократичній нараді виступила з власною програмою, схваленою УЦР. Вона, зокрема, передбачала:

„„передачу всієї повноти влади в Україні до Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, сформованого відповідно до «Статуту вищого управління України»;

„„визнання за всіма народами колишньої Російської імперії права на нічим не обмежене самовизначення;

„„скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, власних національно-крайових Установчих зборів;

„„скликання Всеросійських Установчих зборів у призначений час без будь-яких зволікань;

„„здійснення невідкладних заходів щодо укладання миру й виходу з війни;

„„запровадження державного й крайового контролю за продукцією та її розподілом.

Однак Тимчасовий уряд традиційно відкладав розв’язання питання національно-територіальної автономії та інших питань до Установчих зборів. Розуміючи, що подальша невизначеність лише погіршить ситуацію, 7 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат одностороннім актом заявив про вступ в управління Україною. Дещо пізніше на засіданні Малої Ради було затверджено декларацію Генерального Секретаріату, яка визначила характер української державності - «об’єднання всієї української землі і всього українського народу в одній автономній одиниці» - та оголошено про підготовку до скликання всенародних Українських Установчих зборів. Поглиблення кризи змусило Генеральний Секретаріат звернутися з меморандумом до Тимчасового уряду, де констатувати повний розвал економіки України і, зважаючи на це, вимагати не лише декларувати права Генерального Секретаріату, а й передати йому реальне управління краєм.

У відповідь на це Тимчасовий уряд вирішив терміново викликати до Петрограда членів Генерального Секретаріату для пояснень із приводу рішення УЦР скликати Українські Установчі збори. Міністр юстиції Тимчасового уряду віддав розпорядження прокурору Київської судової палати розпочати розслідування діяльності Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату. У разі відмови представників України прибути до столиці командувач Київського військового округу отримав директиву силою розпустити УЦР і Генеральний Секретаріат. В. Винниченко був змушений на чолі української делегації поїхати до Петрограда, але він прибув до міста в той час, коли більшовики здійснили збройне повстання, повалили Тимчасовий уряд, й останній зник із політичної арени.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1) Коли було оприлюднено І Універсал УЦР?

2) Хто очолив Генеральний Секретаріат у червні 1917 р.?

3) Коли відбулося повстання полуботківців?

4) Що таке «більшовизація Рад»?

5) Хто став командувачем Першого Українського корпусу?

6) Кого було обрано головою Ради народів?

7) Схарактеризуйте зміст І Універсалу УЦР.

8) Назвіть основні положення компромісу між УЦР та Тимчасовим урядом, закріплені в ІІ Універсалі.

9) Якими були наслідки прийняття ІІ Універсалу?

10) Як вплинув на ситуацію в Україні Корніловський заколот?

11) Якими були здобутки в процесі українізації армії влітку-восени 1917 р.?

12) Яке значення для розгортання національно-визвольних рухів народів колишньої Російської імперії мав З’їзд народів?

13) У чому полягало загострення відносин між УЦР та Тимчасовим урядом восени 1917 р.?

VІ. ПІДСУМКИ УРОКУ

І Універсал УЦР став важливим актом конституційного значення, що затверджував право українського народу на власну державність. Однак ускладнення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні примусило УЦР погодитися на компроміс із Тимчасовим урядом. Фактично він не влаштовував обидві сторони й спричинив подальше загострення конфлікту між ними. Погіршення ситуації призвело до загальнонаціональної кризи. Прибічники наведення порядку в країні силою спробували здійснити заколот, який провалився (Корніловський заколот). Після його придушення виникла нова загроза - прагнення більшовиків захопити владу шляхом збройного повстання. Ситуація, що склалася в Україні, вимагала від УЦР невідкладних заходів для захисту й подальшого формування української державності.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати §§14-15 /п.5/ підручника.

2) Завдання 1-2 стор. 152.